Їхав чоловік дорогою та й загубив гарбуз. Лежить вій проти вітру та й гуде. Аж біжить лисичка.
«Бач, – каже, – реве, хоче ще злякати! От я тебе утоплю!» Ухопила його за мотузочку, почепила на шию і подалась до річки. Стала гарбуза топити, а той набирається води та булькотить.
«Іч, – каже, – ще і проситься! І не просись, бо не пущу!» От як гарбуз вже набрався, то й лисичку тягне у воду.
«Бач, який, – каже. – То просився, а це шуткує. Пусти-бо!» Насилу вона вирвалась. От біжить, аж лежить на дорозі скрипка та на вітрі і гуде потихеньку.
«Бач, – каже лисичка, – ангельський голосочок, так чортова думка». Та й обмина її. Біжить далі; аж чоловік капкани розставив.
«Бач, – каже, – які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і сісти не можна?» Тільки сіла, а капкан її за хвіст.
«Бач, яке, – каже, – ще й держе!» Аж ось до тих капканів і хазяїн іде.
«Дивись, ще, може, і бить буде!» А той чоловік узяв її та й забрав.