Попросилася лисиця у ведмедика в огороді:
– Дай мені, ведмедику, огородини з половини, посаджу ріпки у тебе.
– А як же ми будем ділиться?
– Тобі буде, ведмедику, верховіння, а мені коріння.
Як росте, росте та ріпка. Потім та лисичка вигребла ту ріпку.
– Ну, іди ж тепер, ведмедику, будем ділиться; забирай, ведмедику, верховіння своє, а я – коріння.
Ведмедик подивився: немає з верховіння ніякого толку. Гребнув на спід, коли там вигріб ріпку, і тоді на лисичку розсердивсь:
– Що ти мене обманула. На другий год я тобі уже не дам.
Вона діждала уп’ять літа і уп’ять іде до його просить з половини. Таки уп’ять же:
– Дай мені, ведмедику, огородники, таки я посію маку.
– Так як же ми будем ділиться?.. Хай вже мені буде коріння.
– Нехай,– каже,– і нехай.
Вона тоді повернулась, насіяла маку. Росте той мак і росте. Вона його пополола і зжала.
– Іди, ведмедику, будем ділиться.
Вона забрала верховіння, а він забрав коріння. Коли найшов маківку, витрусив на лапку, укинув у рот і розсердився уп’ять на лисичку.
– Постій же ти, каиальська лисичка, прийдеш ти ще, я вже тобі не дам.
Діждався третього літа. Вона уп’ять іде:
– Дай-таки, ведмедику-братику, мені огородники.
– Я на тебе, сестрице-лисице, серджуся, що ти двоє літ садила, та я і не поживився нічим.
– Ну, таки дай, братику.
– Так як же ж: тепер нехай буде мені уже верховіннячко.
– Нехай, нехай, братику, нехай.
Ну, вона взяла уп’ять моркви насіяла. Росте та морква, росте. Вона прополола її; потім викопала, як поспіла, і позвала ведмедика:
– Іди, братику, будем ділиться.
Йому верховіння пообрізувала, а собі коріння.
От він розсердивсь на неї, узяв санки і поїхав…