Жили два брати: багатий та бідний. Багатий сам нічого не робив, бо мав чимало наймитів. А бідний ловив вудкою в озері рибу – з того й жив.
Одного разу багатий справляв весілля – женив сина. Сила-силенна зібралось у нього гостей.
"Піду і я до брата в гості", – думає бідний. Позичив він у сусідів буханець хліба й пішов на весілля.
Прийшов і стоїть на порозі з хлібом. Побачив його багатий брат:
– Ти чого приплентався? У мене тут гості не тобі рівня! Геть, щоб я тебе й не бачив!
І вигнав його.
Прикро стало бідному братові. Узяв він вудку і пішов рибу ловити. Сів у старий човен та й поплив на середину озера. Рибалив, рибалив – усе дрібна рибка попадається. А тут і сонце заходить. "Ну, – думає бідний рибалка, – закину ще раз, на щастя". Закинув вудку і витягнув таку рибину, якої зроду не бачив: велика і вся срібляста. Зрадів бідний брат з дивовижної рибини і почав її в торбу запихати. А вона раптом і говорить до нього людським голосом:
– Не муч мене, добрий чоловіче, пусти назад в озеро.
Згадав рибалка своїх дітей і каже:
– Не можу я тебе пустити – я сам голодний, і діти давно їсти хочуть. З чим я додому вернусь?
– Якщо ти такий бідний, – каже рибина, – то засунь руку мені, в рота і вийми звідти золоту каблучку.
Рибалка подумав і каже:
Боюсь, ти мені ще руку відкусиш.
– Не бійся, не відкушу!
Посмілішав рибалка, засунув руку рибині в рота і витяг звідти золоту каблучку.
– Що я з нею робитиму? – питає рибалка. – Вона ж мене не нагодує.
– Нічого, – відказує рибина, – ще як нагодує! Викидай свою дрібну рибку з човна та вкинь туди оцю каблучку.
Рибалка так і зробив. І тільки кинув каблучку на дно човна, там зразу ціла купа грошей з'явилась.
Випустив бідний рибалка ту рибину в озеро, а сам хутчій до берега поплив.
Скинув на березі сорочку, зсипав у неї гроші й пішов додому.
Зажив тепер бідний брат краще не треба. Побудував нову хату і покликав гостей на новосілля.
А брата не запросив: не міг дарувати йому образи.
Прочув багатий, що бідний брат нову хату поставив та з гістьми бенкетує. Каже він синові:
– Піди-но поглянь, що в нього там діється.
Прийшов син, глянув та бігом назад.
– Ой, – каже батькові, – у тебе того нема, що в твого бідного брата, – і хата нова, і худоби повнісінько, і на столі всього вдосталь!
Багатий аж почорнів від заздрості. Посилає він знову сина, щоб покликав бідного брата.
Прийшов бідний брат до багатого.
– Звідкіля у тебе стільки добра? питає багатий брат бідного. – Ти, кажуть, тепер багатший за мене.
Бідняк брехати не вмів – усе й розказав, як було.
Коли почув це багатий, то так і засвербіли йому руки. "Піду, – думає, – і зловлю ту рибину".
Узяв він добру вудку, сів у новий човен і поїхав на середину озера. Рибалив, рибалив і виловив-таки чарівну рибину.
– Не муч мене, – просить рибина, – пусти назад: у мене там діти малі...
– Ні, голубко, – розходився багатий. – Не пущу! Дай мені таку ж каблучку, як дала моєму братові.
– То брат же твій бідний був, він і хліба не мав... А тобі нащо?
– Як це нащо? Не хочу, щоб брат багатший був за мене! Давай каблучку і край! А ні, то віднесу тебе додому і засмажу...
– Ну, що ж, – каже рибина. – Бери, коли ти такий заздрісний. Мені не шкода.
Роззявила вона рота. Жадібний багач засунув їй у рота руку по самісінький лікоть. Тут рибина як ухопить зубами – одкусила руку й пірнула з нею на дно озера.
Повернувся багатий брат додому без грошей і без руки.