КазкиНародні казкиУзбецькі народні казки«Бий, ломачко!» – Узбецька казка

«Бий, ломачко!» – Узбецька казка

Одні кажуть, що було, інші кажуть – не було. Але десь коло підгір’я Алатау жив старий чоловік зі своєю дружиною. Він полював на птахів та звірів і з того вони жили.

Якось восени в тенета старому потрапив величезний лелека. Кинувся старий по здобич, а лелека несподівано забалакав людською мовою.

– Відпусти мене, діду, – став він благати мисливця. – Я лелечий ватажок і щедро віддячу тобі.

– А звідки ж ти, лелеко?

– Моя оселя по той бік Алатау, зайдеш туди – кожен вкаже мій дім.

Відпустив старий лелеку, і той сказав, відлітаючи:

– Я твоєї доброти ніколи не забуду.

Наближалася весна. Мисливцеві пастки стояли порожні, не попадалися в них ані птахи, ані звірі.

Настав для старого тяжкий час, він і згадав про свого колишнього бранця:

– Піду, мабуть, пошукаю лелеку, може, він зарадить моєму лихові.

Другого дня підвівся старий раненько і подався в путь. Не день і не два минуло, доки опинився дід по той бік хребта Алатау.

І тут він побачив величезні овечі отари, що паслися на гірських схилах.

– Чиї то вівці? – спитав він у вівчарів.

– Лелечині, – відповіли вони й показали, на його прохання, дорогу до оселі їхнього господаря.

Пішов далі старий і незабаром побачив величезний табун коней.

– Чиї це коні? – спитав у пастухів.

– Лелечині, – відказали йому.

– Багатий лелека, – зрадів мисливець. А тоді спитав: – Порадьте, що попрохати в лелеки? Колись він пообіцяв мені дати все, що я забажаю.

– У лелеки є чарівне горня. Тільки скажеш: «Вари, моє горня», – і з нього сиплеться золото. Проси те горня.

Старий подякував і рушив далі. Довго йшов він, поки дістався-таки до лелечиної оселі.

– Мир вам! – привітався старий. – Я прийшов до вас, лелеко, по обіцяний дарунок.

– Проси, що хочеш, – відказав лелека.

– Подаруй мені чарівне горня.

– Навіщо тобі, старий, те горня? Краще я насиплю миску золота, і тобі стане на цілий вік, – умовляв лелека.

Але старий стояв на своєму, і лелека подарував йому чарівне горня.

Подякував старий і подався у зворотну путь. Дні минали за днями, а він ішов, ішов і, нарешті, зупинився в свого давнього приятеля.

Нагляньте, шановний, за цим горням, бо я з ніг падаю, так спати хочеться. Тільки не кажіть: «Вари, моє горня» – бо лихо буде.

Заснув старий, а його приятель не міг пересилити цікавості й сказав: «Вари, моє горня!» І одразу на стіл посипалося золото. Господар сховав чарівне горня, а старому підсунув своє, зовні таке саме.

Прокинувся старий, забрав горня і рушив далі. Ішов ще сім днів і сім ночей і тільки по тому об’явився вдома. Поставив дід посеред столу горня й, скільки мав сили, закричав:

– Вари, моє горня!

Але горня нічого не варило, і золото з нього не сипалося. Старий розлютився на лелеку і вранці знову пішов до нього.

Дочапавши за багато днів до пастухів, що пасли лелечиних коней, старий сказав:

– Обдурив мене лелека. Не варить горня золота. І знов я не знаю, що мені в нього попросити.

– Просіть у лелеки скатертину-годувальницю. Якщо її розіслати й звеліти: «Скатертино, нагодуй!» – на ній одразу з’являться всілякі наїдки та напої.

Пішов старий далі й незабаром дістався до лелечиної хати.

– Що сталося? – здивувався лелека. – Невже тобі горняти мало?

– Ти обдурив мене, лелеко. Дай мені інший подарунок. Я хотів би мати «скатертину-годувальницю».

Лелека виконав і це його прохання.

Пішов старий додому, але по дорозі знову зайшов до приятеля. Трохи під’ївши, старий ліг поспати, попередивши, щоб господар наглянув за скатертиною, але не казав: «Скатертино, нагодуй!»

Щойно старий склепив повіки, як господар проказав чарівні слова і на скатертині з’явилося сімдесят найрізноманітніших наїдків та напоїв. Господар сховав усе і підсунув старому, замість чарівної, звичайну скатертину.

Повернувшись додому, старий розстелив скатертину на столі й гукнув:

– Скатертино, нагодуй!

Але на столі нічого не з’явилося…

– Знову лелека обдурив мене! – сказав старий і другого дня подався до лелеки.

– Може, то не лелека винний, – сказали старому цього разу пастухи. – Може, то якісь твої вороги роблять тобі шкоду. Попроси в лелеки чарівну ломачку.

Переступивши поріг лелечиної оселі, старий сказав:

– Не будемо ні про що згадувати. Що було, те минуло. Цього разу я хочу попрохати в тебе не дуже дорогу річ. Подаруй мені чарівну ломачку.

Лелека не відмовив старому. Забравши подарунок, старий пішов додому і за кілька днів знову спинився у свого приятеля. Лягаючи спати, доручив наглянути за ломачкою і попередив, щоб ніхто не казав: «Бий, ломачко!»

Але щойно старий заснув, господар виніс ломачку в сусідню кімнату й прошепотів: «Бий, ломачко!» Як зірвалася ломачка з місця, як заходилася молотити всіх, хто був у хаті! Прокинувся старий, заскочив до світлиці, а до нього всі з плачем:

– Зупини свою ломаку! Віддамо тобі і горня, і скатертину. Зглянься над нами, бо вона нас до смерті заб’є!

– Спинись, ломачко! – гукнув старий, і ломака вгамувалась.

Господар приніс старому чарівне горня й скатертину, і дід пішов геть із тої злодійської хати.

Живий і здоровий дістався старий додому, застелив стіл чарівною скатертиною й гукнув: «Скатертино, нагодуй!» Ахнула стара, побачивши таку силу наїдків та напоїв. Наїлися вони, напилися. А тоді старий виставив на стіл горня й звелів: «Вари, моє горня!» Зашуміло, забулькало щось у горняті, й посипалося з нього через вінця золото.

Щасливо зажили старий мисливець і його дружина. Але дізнався про ці дива хан і послав до старого візира.

– Віддай ханові горня й скатертину! – зажадав той.

Старий лише гукнув: «Бий, ломачко!»– і довелося візирові накивати п’ятами.

Тоді хан зібрав семитисячне військо й рушив з ним на старого.

– Виходь, старий, на битву, якщо ти не вмер од страху! – закричав хан.

Вийшов старий, поглянув на військо й гукнув стиха: «Бий, ломачко!»

І пішла ломачка танцювати по головах та хребтах ханських вояків! Дременуло військо ханове. А ломачка тим часом і до нього самого добралася. Урепіжила володаря раз та другий – заскиглив хан:

– Зупини, старий, ломаку! Порятуй свого володаря від смерті.

А старий стоїть на порозі та всміхається:

– Оце тобі, щоб не зазіхав на чуже добро.

Так справдилися мрії й бажання старого мисливця та його дружини, і жили вони щасливо до кінця днів своїх.