Був собі один пастух, і пас він череду. А ще він мав жінку, хату й корову. Зробив якось чередник курт[1] та й поклав на дах хати, щоб сох на сонці. Дні минали, і пастух став помічати, що курту все меншає та й меншає. Ото й надумав вистежити злодія.
Коли це прилітає сліпий ворон та й ну клювати курт. Упіймав чередник птаха й хотів убити, аж сліпий ворон каже:
– Не вбивай мене, я дам тобі все що захочеш. Приходь завтра до мене додому, а де моя хата, знає кожен, кого б ти не запитав.
Відпустив чередник ворона. А на другий день, пригнавши череду, пішов шукати сліпого ворона. Ішов, ішов – аж назустріч йому чабан з отарою.
– Чиї це вівці? – запитав чередник у чабана.
– Сліпого ворона,– відповів той.
– А де ж хата сліпого ворона?
– Ітимеш оцією дорогою, і трапиться тобі табунник. Запитай у нього, він скаже,– відповів чабан.
Ішов чередник, ішов, поки здибався з табунником.
– Чиї це коні? – запитав чередник.
– Сліпого ворона,– одказує табунник.
– А де ж його хата?
– Ітимеш оцією дорогою та й побачиш пастуха, що пастиме верблюдів. У нього спитай.
Ішов чоловік, ішов та й побачив чоловіка, який пас верблюдів.
– Чиї це верблюди? – запитав чередник.
– Сліпого ворона.
– А де ж його хата?
І чоловік показав чередникові, де хата сліпого ворона, той пошанував його, а потім дав скатертину й сказав:
– Оце як скажеш: «Розгортайся, скатертино, розгортайся, доброю їжею заставляйся!»– і на скатертині будуть ласощі, яких тобі заманеться.
Прийшой чередник додому та й каже дружині:
– Мий руки та сідаймо обідати.
– Та ж нема чого,– одказує та.
– А глянь лишень,– сказав чоловік і гукнув: – Розгортайся, скатертино, розгортайся, доброю їжею заставляйся!
І ту ж мить на скатертині з’явилися різноманітні страви. Пообідали вони, чоловік і каже:
– Згорнися, скатертино, згорнися!
Скатертина згорнулася.
Наступного дня покликав чоловік у гості падишаха, всіх його друзів та візира.
Тільки-но гості прийшли, чоловік сказав:
– Розгортайся, скатертино, розгортайся, доброю їжею заставляйся!
І на скатертині з’явилися які хочете страви. Пообідали падишах та його почет і пішли додому. От падишах і каже своїм слугам:
– Ідіть і заберіть скатертину.
Прийшли слуги й забрали у бідняка скатертину.
А той тоді зраночку пішов до сліпого ворона й каже:
– Падишах забрав у мене скатертину.
Сліпий ворон дав біднякові ішака й каже:
– Як тільки ти крикнеш ішакові: «Гей!» – із нього посиплеться золото.
Забрав чоловік ішака та й іде додому. Коли це дістався до палацу падишаха, то, щоб швидше проминути, гукнув на ішака: «Гей!» З ішака посипалося золото.
Падишах побачив це і забрав ішака собі.
Вранці бідняк знову йде до сліпого ворона.
– Падишах забрав у мене й ішака,– сказав він, прийшовши до сліпого ворона.
Тоді сліпий ворон дав чоловікові скриньку й сказав:
– Тільки-но скажеш: «Відчинися, моя скринько, відчинися, чоловіче з булавою, із’явися!» – із скриньки вискочить чоловік з булавою й поб’є кожного, хто до нього поткнеться. Коли ж ти захочеш, щоб він заховався, то скажеш: «Заховайся, чоловіче, заховайся, а ти, скринько, зачиняйся, зачиняйся!» Скринька й зачиниться.
Узяв чоловік скриньку та й іде додому, а сам гадає: «Хіба може в такій скриньці лягти чоловік та ще й з булавою?» Ото поставив скриньку на горбочку, а сам сховався та й гукає:
– Відчинися, моя скринько, відчинися, чоловіче з булавою, із’явися!
І з скриньки вискочив дядько з булавою та й ну того бідняка лупити.
Бідняк як зарепетує: «Заховайся, чоловіче, заховайся, а ти, скринько, зачиняйся, зачиняйся!» Скринька й зачинилася.
Узяв тоді бідняк скриньку, приніс у двір падишаха, поставив її перед палацом і крикнув:
– Відчинися, моя скринько, відчинися, чоловіче з булавою, із’явися!
А сам утік. Із скриньки вискочив дядько з булавою, зруйнував палац падишаха, будинки його друзів та візира, ще й самих їх побив.
А бідняк побачив це та й кричить:
– Заховайся, чоловіче, заховайся, а ти, скринько, зачиняйся, зачиняйся!
А тоді забрав скатертину й ішака та й зажив щасливо.
[1] Курт – сир, зроблений у вигляді колобочків або маленьких паляничок і висушений на сонці.