КазкиНародні казкиУкраїнські народні казкиПро дурного Івана – Українська казка

Про дурного Івана – Українська казка

Одна жінка мала дурного чоловіка, що звався Іваном. Якось його послала у млин – дала змолоти віко[1] жита. І наказала, щоб вернувся, коли погода буде ні ясна, ні хмарна.

Іван зібрався до млина, прийшов, змолов жито і вичікує, коли буде пі ясно, ні хмарно. Та й видивив, що мельник із кожного віка бере собі мірку. Ще й весело каже:

– Будеш іти, Іване, додому, то говори людям: «Бодай з віка – мірка!»

Іван вибрав погоду і рушив у дорогу. Бачить, селяни жнуть пшеницю. І каже він женцям:

– Бодай з віка – мірка!

А люди, коли вчули, що подорожній їм бажає, почали лаяти його і мало не побили.

– Аби ти, чоловіче, так нікому більше не казав. Коли зустрінеш інших, то кажи: «Бодай би ви не переносили та не перевозили – аби так много мали!»

Іван собі добре затямив їх пораду й несе міха далі. По дорозі стрів людей, що несли мерця. Він нараз побажав:

– Бодай би ви не переносили та не перевозили – аби так много мали!

Люди посунули на нього, ледве не розірвали. Коли вирвався й побіг, гукнули йому вслід:

– За іншим разом кажи так: «Бодай таке ніколи не чувати, ніколи не видати!»

Іде Іван далі. Зустрічає в дорозі весілля: люди співають і танцюють – ведуть молоду. Іван став і каже:

– Бодай таке ніколи не чувати, ніколи не видати!

Його знову потовкли і намовили своє:

– Коли таке увидиш, то кажи: «Бодай ти з нею, молодою, обнімався й цілувався!»

Іван іде побитий і обірваний. Раз бачить чоловіка, що веде свиню. Не довго думав і сказав:

– Бодай ти з нею, молодою, обнімався й цілувався!

Той стис у руці палицю – почав нею навчати Івана:

– Аби ти знав, що в такому разі потрібно казати: «Бодай ти сим наївся до шиї, а помастився аж до ліктів!»

Іван ніяк не міг зрозуміти, за що його б’ють, коли він завжди робить за порадою. Та йде собі далі. Бачить, один чоловік везе в поле гній. Іван зняв крисаню і почав казати:

– Чоловічку добрий, бодай ти сим наївся до шиї, а помастився аж до ліктів.

Чоловік сердито скочив з воза, але Іван більше не чекав. Як пустився, то біг з тяжким міхом до самої хати. На щастя, його хата була вже недалеко.

[1] Віко – міра сипких продуктів.