Жили-були дідусь, бабуся та онучка Оленка. І був у них город. Росли на городі капуста, буряк, морква та ріпка жовтенька.
Захотілося якось дідові ріпки поїсти. Вийшов він на город. Йде-йде, а на городі парко та тихо, тільки бджілки дзижчать та комарики дзвенять.
Пройшов дід грядку з капустою, пройшов грядку з бурячком. Пройшов грядку з морквою... Аж ось і ріпка росте.
Тільки-но нахилився, щоб ріпку витягти, а з грядки хтось як зашипить на нього:
– Пшш-ппи-и-хх! Пшш-ппи-и-хх! Хіба це не ти, діду? Чи не по ріпку прийшов?
Злякався дід та й ну тікати. Біжить повз моркву, повз бурячок... аж п'яти виблискують. Ледве-ледве до хати дістався. Сів на лавку, віддихатися ніяк не може.
– Ну, що, діду, приніс ріпку?
– Ох, бабо, там такий звір страшний сидить, що я ледве втік!
– Та годі, діду! Я сама піду, ріпку принесу...
Та й пішла бабка на город, а на городі парко та тихо, тільки бджілки дзижчать та комарики дзвенять.
Йде бабка, поспішає...
Аж ось і ріпка. Нагнулася бабка, щоб ріпку витягти, а з борозни як зашипить на неї хтось:
– Пшш-ппи-и-хх! Пшш-ппи-и-хх! Хіба це не ти, бабко? Чи не по ріпку прийшла?
Злякалася бабка та й ну тікати.
Бігла-бігла вона повз моркву, повз бурячок, бігла повз капусту. Ледве-ледве до хатки дісталася. Сіла на лавку, важко дихає, віддихатися не може.
– Ох, діду, твоя правда! Хтось там під кущем сидить, страшний такий, та пихкає. Ледве-ледве ноги унесла!
Подивилася на діда з бабою онучка Оленка, пожаліла їх та й каже:
– Я принесу ріпку!
Пішла Оленка на город. А на городі парко та тихо, тільки бджілки дзижчать та комарики дзвенять.
Йшла-йшла та й прийшла до того місця, де ріпка росла.
І тільки-но нахилилася вона, щоб ріпку витягти, а з грядки як зашипить хтось:
– Пшш-ппи-и-хх! Пшш-ппи-и-хх! Чи не Оленка це? Чи не по ріпку прийшла?
Засміялася тут Оленка та як гукне дзвінким голоском:
– Так! Це я, Оленка! По ріпку для баби з дідом прийшла.
А на грядці хтось знову як запихкає:
– Пшш-ппи-и-хх! Пшш-ппи-и-хх!
Нахилилася Оленка над грядкою, щоб роздивитися, хто там такий страшний сидить, як раптом побачила: лежить на грядці якийсь колючий клубочок, очима-намистинками поблискує та пихкає:
– Пшш-ппи-и-хх! Пшш-ппи-и-хх!
Засміялася дівчинка:
– Ах ти їжачок, їжачок колючий! Це ти дідуся з бабусею налякав? Це ти їх додому прогнав?
А їжачок витягнув догори гостру мордочку і знову:
– Пшш-ппи-и-хх! Пшш-ппи-и-хх!
Потягнула Оленка ріпку раз, потягнула другий і третій та й витягла ріпку. Та таку вже велику, круглу та жовтеньку. Солодку-солоденьку. Взяла Оленка ріпку, їжачка у фартушок поклала – та й додому. Бігла повз моркву, бігла повз бурячок, бігла повз капусту. Швидко-швидко бігла! І миттю до своєї хатки прибігла. А назустріч їй дід із бабою вийшли. Та й запитують:
– А де ж ріпка?
– А ось вам і ріпка!
Зраділи тут дід із бабою:
– Ну й онучка в нас! Ну й Оленка! Гарна дівчинка!
– А як же звір цей – Пих страшний? Чи не злякалася ти його?
Розгорнула тут Оленка фартушок:
– А ось вам і Пих!
Засміялися старі:
– Ну й молодець Оленка! Ну й смілива дівчинка!