Починається казка з великого багача. Цей багач мав два сини. Старший поводив себе добре і слухався батька. За то отець його оженив добре. Який багач був сам, від такого взяв і дівку. А молодший, неслухняний, оженився сам і взяв дівку, яку сам хотів. За то отець йому не дав ніякої частки. І жив він дуже бідно, але його життя було дуже солодке й веселе.
А одної осені бідняк дивиться – у нього кінчається хліб і нічого їсти. Каже він жоні:
– Що би нам робити? Чи не продали би ми корову на торзі?
А жона каже:
– Я тобі не скажу нічого, ти знаєш. Продати мусимо, бо їсти нічого.
Бідний зібрався на торг і продав корову за тисячу срібних. І зрадів та з радості пішов купити хліба. Бачить він, що поліція веде межи собою вісімнадцятилітнього хлопця за крадіжку. А то був опришок. Привели його на уряд і вже хотять вішати, бо вчинив велике діло.
Але суд виголосив вирок, що за тисячу срібних може відкупитися. Люди дивляться один на одного, але ніхто тисячу не виймає. А той бідний чоловік, що продав корову й не мав шматка хліба, поліз у тайстрину, витяг тисячу срібних і виголосив, що викупає з-під шибениці голову. І коли викупив опришка, той підійшов до нього, низько вклонився і красно привітався. Питає опришок:
– Звідки ти, чоловіче, з котрого села?
Чоловік сказав, звідки він.
З тим словом зібрався опришок і пішов. Пішов своєю дорогою, котрою хотів. Айбо бідний чоловік задумався, що недобре зробив, бо не має за що купити крихту хліба своїм дітям. Іде додому без нічого. Ступив до хижі, а в нього опришок сидить за столом і гоститься з його жоною і дітьми – той самий, котрого забрав з-під шибениці за тисячу срібних. Гостилися вони з радості й говорили. Опришок питає бідного чоловіка:
– Чого ти такий бідний? Не маєш нічого у своїй хижі! Бідний каже йому:
– За то я такий бідний, що нянька не послухав і не дав мені нянько ніякого майна, а все дав старшому брату, котрий його слухався. Ну, я тобі все сказав, тепер скажи ти мені, чого ти крадеш, коли бачиш, що тобі не ведеться?
Опришок йому каже:
– Я краду, бо я від багатого краду, а бідному даю. Ти, бідний чоловіче, скажи, де твій брат живе, і я піду подивлюся.
Зібрався опришок до багатого брата. Дивується: скільки він ходив, а такого багача не знаходив. Дочекався вечора у хижі багача і запалив свічку, і пустив із свічки такий дух, що всі поснули. Тоді пішов по хижі шукати грошей. Відкрив одну шафу, а там повно грошей. Набрав бесаги[1] і поніс до бідного, котрий його викупив з-під шибениці. Устає багатий рано і бачить: у шафі бракує грошей. І дуже зайойкав:
– Хто наші гроші забрав?
Жила в нього стара мати, що вже мала дев’яносто років. Каже йому:
– Гроші вкрав твій бідний брат, мій сину.
На те багатий:
– Того не можемо казати, бо ми його не бачили.
А мати говорить:
– Я бідного сина спіймаю в крадіжці! Та як його спіймаю? Зроби велику гостину і мою стару скриню повези до бідного сина. Я буду в ній сидіти і слухати крізь ключову дірку, що в нього в хижі говориться. Якщо він украв гроші, то він буде веселий.
Багатий послухав матір. Зробив велику гостину, закликав бідного брата і питає його, чи має місце в себе на стару скриню, бо він соромиться старої скрині, а до нього зійдеться багато людей гоститися. І бідний сказав:
– Вези, в мене є досить місця.
Багатий спакував у скриню стару матір, наклав усяких калачів, щоб не була голодна, і повіз її до бідного брата.
Але і бідний недовго гуляв на гостині, бо на нього ніхто не зважав. Не дали йому і шматка хліба. Та прийшов додому і опришок питає його:
– Чого ти так скоро вернувся з гостини?
– Так і так…– розповідає бідний.
Тоді опришок і каже:
– Подивлюся я, що у цій скрині є.
Вийняв із кишені багато ключів, котрий буде підходити. Відімкнув скриню і бачить: баба спить, аж рота роззявила. А опришок узяв калача та забив бабі у горло так, що баба удавилася й померла. Далі скриню замкнув і говорить бідному:
– Тепер можемо говорити сміло, бо ніхто не чує.
Та що говорили? Говорили про опришківське діло. А у багача гостина закінчилася, і багач прийшов за старою скринею до бідного. Скриню привіз додому, відімкнув і дивиться – мати його вмерла. Дивується, від чого вмерла. Думає, мабуть, від того, бо була дуже голодна, їла з охотою і вдавилася.
Багатий скінчив своє діло з матір’ю: закликав попа відслужити провід і бабу поховати. А опришок узяв лопату і чекан[2], пішов на кладовище і бабу вигріб. Узяв її на плечі й приніс до багатого, а сам пішов у саж та зарізав найбільшу свиню. Бабу посадив на свиню і дав їй ніж у руки, а сам зібрався й вернувся до бідного. А рано встали служниці годувати свині й бачать: баба сидить на свині. Дуже страшно закричали й повтікали. Кличуть:
– Вставай, пане, мати зарізала свиню.
Багач устав і дуже злякався, коли побачив стару на свині. Скоро побіг до попа радитися, що йому чинити, бо прийшла баба додому і зарізала свиню. Піп перелякався. Як це могла баба встати з гроба і зарізати свиню?
І сказав, що треба закликати десять попів та поховати бабу так, щоб більше не прийшла. Багатий погодився:
– Най прийде хоч скільки попів, я заплачу, аби лише мама не прийшла.
І бабу в другий раз поховали з десятьма попами. Але опришок знову її відкопав і приніс до багатого в хлів. Зарізав косою вола і посадив бабу на вола. Дав їй косу в руки та й пішов собі.
Рано встали слуги, зайшли у хлів кормити худобу і бачать чудо. Перелякалися так, що не було заднього! Почали кликати пана:
– Тут є знову мати!
Він теж дуже злякався і побіг до попа. І сказав попові, що велика біда, бо баба прийшла та зарізала вола. Піп відповів:
– Учинимо ще більший провід і повеземо бабу в параді на конях.
Провід відслужили і повезли бабу на конях знову на кладовище. А опришок у третій раз викопав її, приніс до попа і поклав йому під хату, а сам пішов та купив горілки й вигадує, як напоїти слуг. Вліз на хлів і капле з хліва вниз, де слуги спали, доки не почули. Як почули, говорять:
– Тут десь піп заховав паленку!
А опришок сховався на друге місце. Слуги вилізли на хлів, знайшли горілку, напилися і п’яні поснули. А опришок узяв бабу, заніс до хліва і посадив на коня, котрим везена була на кладовище. Сильно її прив’язав і дав батіг у руки, а сам пішов додому.
Рано слуги пробудилися, дивляться – а баба сидить на коні! Дуже злякалися й побігли сповістити попа. А піп наказав:
– Пускайте коня з двору!
Кінь утік з бабою. А до днини прийшов до воріт і заіржав так сильно, що багатий почув. Відчинив вікно і дивиться: попівський кінь, що ним відвезли бабу, стоїть під воротами. Бачить, що не тільки кінь, але й на коні баба. Жона налякалася й говорить йому:
– Йди ти за бідним братом і поділи з ним увесь маєток, бо твоя мати згубить нас з усім нашим багатством.
Він пішов за братом і сказав:
– Я тобі, брате, наділю половину маєтку.
Призвав уряд і в порядку передав половину маєтку й того, що придбав сам. А в тім часі прийшов опришок, що бабу приносив із кладовища, й каже:
– Та ви свою бабу не можете поховати з попами? А я її поховаю так, що вона ніколи не прийде.
І поховав.
Тепер собі подумайте, як опришок віддячив бідному чоловікові за тисячу срібних, котрими той відкупив його від шибениці. Поставив бідного на ґазду!
[1] Бесаги – подвійна, перекидна торба [2] Чекан – кирка