Був один цар і мав він двох синів. А ті сини жили коло нього вже багато літ. Постарів цар і почав казати:
– Сини мої! Женіться, щоб я видів хоч ваше весілля.
І молодший взяв собі царівну з іншої держави, а старший залишився коло свого батька і перебрав царство.
Царює він, царює – і діло йде ще ліпше, як при батькові.
Молодий цар зібрався на лови. Замок лишив на одного дурня, що служив цареві найвірніше. А цариця зовсім не зважала на того божевільного, робила, що хотіла.
Цар ходив по лісу цілий день і повертається додому. А дурень скочив сперед нього й каже:
– О пресвітлий царю! Що сталося в замку! Цариця тобі зрадила – взяла собі дванадцять дівчат і пішла з вояками.
Цар дуже розізлився:
– Чи то правда, що ти мені кажеш?
– Правда, пресвітлий царю! Не віриш – заховайся завтра в зільнику, сам будеш усе видіти!
Другого дня цар знову зібрався на лови. Та відійшов він недалеко і таємним ходом повернувся в замок. Там сховався в зільнику, чекає. Бачить: дванадцять молодих дівчат ведуть царицю в сад. А там до них вибігли молоді вояки – і пішли забавлятися.
Цар вихопив шаблю, відрубав жінці голову. Інші повтікали.
А цар сів і журиться. Бо думає, що вчинив недобре. Покликав дурня й каже:
– Ти був мені завжди найвірніший. Передаю тобі престол, а сам іду по світу. Може, колись повернуся в замок. А коли ні – царюй на здоров’я.
Сів на коня і поскакав. Приїхав він до тої держави, де царював його молодший брат. Побачив той схудлого, постарілого царя і аж не впізнав.
– Брате мій, то ти?
– Я… Прийшов до тебе, може, і померти. Маю таку хворобу, що не знає ліків.
І старший брат не їсть, не п’є, не спить.
Як минуло чотирнадцять днів, молодший брат кличе його в ліс:
– Ходімо на лови! Може, на вільному повітрі тобі стане легше.
– Іди сам, я не піду, – відповідає старший. – Ноги мені не служать.
Вирядив молодшого на лови, а сам сховався у зільник і тихо лежить. Раз видить: цариця у красній одежі вийшла на прогулянку, а з нею дванадцять молодих дівчат. Тут же появилися молоді вояки, і всі пішли в гущавину саду.
Старший брат повеселішав.
Повернувся додому молодший і дивується:
– Ти, брате, вже здоровий? Але які ліки тобі допомогли?
– Брате мій! – відповідає старший. – То є такі ліки, що коли дізнаєшся, захворієш так само, як я. А я тобі цього не бажаю.
Та молодший просить сказати про все і не дає спокою – дуже хоче знати, що ж таки допомогло його братові. Просив до того часу, поки той не виказав:
– Ліки знайшла для мене твоя жінка.
– Кажи ясніше, що це означає!
– Я тобі повів би все, але ти не повіриш, розсердишся на мене.
– Не розсерджуся, кажи!
– Тоді слухай! У своєму царстві я теж ходив на лови. Але у замку лишав дурня, який подивився за моєю жінкою: вона брала дванадцять дівчат і йшла із вояками розважатися у сад. Я відрубав їй голову. Але тепер увидів, що й твоя така. Коли не віриш, можеш перевірити!
Молодший брат прийняв пораду старшого. Другого дня він вийшов на лови, та вернувся потаємним ходом і сховався в зільнику.
Чекав не дуже довго. Молода цариця з дванадцятьма дівчатами вибралася в сад і там кожна пішла з вояком.
Молодший брат теж вихопив шаблю і відрубав невірниці голову.
– Ну, брате мій! Залишив ти царство, залишу і я. Тепер ми собі рівні, можемо йти по світу разом.
Осідлали добрих коней, поїхали горами й лісами. Але мовчать – зажурені, що все загубили.
Вибралися брати на красне поле. А там стоїть дуб – такий превеликий, що аж страшно глянути на нього. Брати зупинилися і дивуються:
– Скільки ми не виділи дерев, а такого ще не зустрічали.
Сіли під дуба, відпочили, а далі старший молодшому каже:
– Ходімо звідси, бо ця тінь мене вже морозить. Вона якась нечиста.
– Зачекаємо! – відповів молодший. – Ліпше вилізьмо на дуба; а може, тут щось і підвартуємо?
Вилізли на дуба і помітили, що неподалік лежить велике озеро. Дивляться брати, а з води виходить якийсь велетень, несе на плечі скриню. Прийшов під дуба, сів собі у затінку. Далі вийняв з кишені ключі, відімкнув ту скриню. А зі скрині вийшла прекрасна принцеса. Вона легенько погладила велетові голову і нараз він заснув. А принцеса дивиться довкола, глянула й угору. Помітила на дубі братів, але спокійно каже:
– Ходіть сюди, не бійтеся нічого!
– Злізли брати з дерева, а красуня взяла їх за руки і повела полем. Ідуть, ідуть, а молодший брат усе кидає оком на принцесу. І помітив, що на шиї в неї – срібна ниточка, а на нитці – золоті жуки. Не втримався молодший, щоб не запитати:
– Принцесо, чому носиш низанку жуків?
Красуня засміялася:
– То у мене пам’ятка. Скільки на ниточці жуків – зі стількома любасами я собі гуляла. Було їх у мене вісімдесят чотири! Тепер ви два – вісімдесят п’ятий і вісімдесят шостий!
Коли брати почули таку бесіду, нараз вернулися під дуба, сховалися в гіллі.
Прийшла принцеса. Розбудила велетня, а той знову замкнув її у скрині, перекинув на плече і зник на дні озера.
Брати говорять між собою:
– Що ми наробили? Принцесу замикають і то вона знаходить любасів. А ми жінок лишали незамкненими… Даремно їм відрубали голови, покинули царства.
І повернулися додому.
Там знову поженилися і так живуть донині.