В давні часи на одному з відрогів гори Тативли жив один хан. Хан цей був дуже злий і жадібний. Він жорстоке пригноблював народ.
Щотижня він голив собі голову; для цього хан кликав кожного разу нову людину і додому ЇЇ не відпускав. Народ був у постійному страху і такий заляканий, що люди не знали, як врятуватися від хана, не послухатись якого ніхто не смів.
Якось хан покликав до себе одних бідних стариків. У них було три сини. Пішов до хана старший син і не повернувся. Через тиждень хан покликав другого сина. Пішов до хана середній син і теж не повернувся додому. Дід і баба були у відчаї. Через тиждень прийшли від хана кликати і останнього сина.
Жили старенькі дуже бідно. Все, що в них було їстівного, мати вже віддала на дорогу старшому і середньому синам, а молодшому нічого було й дати. Дід і баба були дуже цим засмучені. Але мати все ж придумала, що дати на дорогу синові. Вона замісила на своєму молоці тісто з лободи і напекла синові коржиків. Узяв єгет ці коржики, попрощався з батьками і рушив у дорогу.
Вийшов він на пагорбок, глянув востаннє на рідні місця, де він народився і виріс, і з великою тугою на серці заспівав, прощаючись з рідним Ірандеком[1], з дзюркотливими струмками, запашними луками і чагарниками, з тінистим лісом і рідними горами.
За кілька днів дійшов єгет до ханського палацу. Як тільки його привели до хана, хан дав йому свою гостро відточену бритву і наказав поголити йому голову.
Хан скинув корону, і єгет завмер від подиву: на голові у хана стирчав ріг. Але дивуватися було ніколи.
Коли єгет поголив ханові голову, то хан сказав: «Посидь тут», і вийшов. А єгету дуже захотілося їсти. Він вийняв останнього домашнього коржика і почав його їсти. В цей час повернувся хан. Він побачив, що єгет жадібно їсть щось таке, чого він сам ще ніколи не бачив і не куштував.
Хан сказав єгету:
– Що ти їси? Відломи-но і дай мені покуштувати!
Єгет відломив ханові шматочок коржика. Хан з’їв і говорить:
– Яке смачне! З чого це спечено?
– Моя мати замісила на своєму молоці тісто з лободи і спекла ці коржики,– відповів єгет.
Хан був вражений і не знав, що й думати.
«Я з’їв коржики, спечені на молоці його матері! Тепер, виходить, я став його молочним братом, і його кров мені проливати не можна. Якщо ж я не вб’ю його, він розповість усім, що на голові в мене ріг,– думав хан.– Щоб позбутись цього єгета, мабуть, краще буде відвезти його туди, де не ступала й нога людська, і залишити там», вирішив хан.
Хан покликав своїх катів і наказав їм відвезти єгета в дрімучий ліс.
Ханські кати зв’язали єгетові руки й ноги, зав’язали йому очі, посадили верхи на коня і повезли. Потім вони зсадили його з коня і кинули в непрохідному лісі, де бродять тільки дикі звірі.
Довго жив там єгет, харчувався корінням і ягодами. Він змайстрував лук і стріли і полював на звірів, а з шкур пошив собі одяг, бо старий одяг на ньому чисто зносився. Весь час тужив він за своїми рідними – за батьком і матір’ю – і всім серцем поривався до рідного Ірандеку, та не знав, як туди дійти.
Одного разу, блукаючи лісом, він стомився і приліг під дерево відпочити. Знявся сильний вітер.
Раптом до слуху єгета стали доноситись дивні звуки. Єгет схопився і пішов у той бік. Ішов він довго, сам не знаючи куди; нарешті піднявся на вершину гори Ірандек. Тут він побачив високу рослину з мохнатою головкою. Вона погойдувалась на вітрі і приємно звучала. Єгет зірвав цю рослину, зробив довгу дудку, подув у неї і знову почув приємні звуки, що линули із стеблини.
Єгет зрадів, що знайшов собі друга. Кожного дня він подовгу вчився грати на цій дудці. Нарешті він навчився награвати різні пісні, які знав ще вдома і які спадали йому на думку. На серці в нього стало легше і спокійніше.
Ось одного разу йшов він, ішов і дійшов до рідних місць, стомився єгет з дороги і сів на пагорок, а потім почав грати. Почув приємні звуки околишній люд, шо жив на джайляу[2], і прийшов до єгета.
Єгет розповів про все бачене народу: про те, як хан вбиває молодих єгетів, про те, як він сам врятувався від смерті.
Тоді весь народ повстав проти хана і розправився з ним по заслузі.
І з того часу в башкирському народі курай[3] переходить із покоління в покоління і грають на ньому гарних задушевних пісень.
=====================================================
[1] Іракдек – величезна гора (в Башкирі! дійсно є гора з такою назвою). [2] Джайляу – літнє кочовище. [3] Курай – народний музичний інструмент башкирів, що нагадує сопілку. Курай вирізується із стеблин порожнистої рослини.