Був собі котик та півник, і були вони у великій приязні. Котик було на скрипочку грає, а півник пісеньки співає. Котик було йде їсти добувати, а півник вдома сидить та хати глядить. То котик було, йдучи, наказує:
– Ти ж тут нікого не пускай, та й сам не виходь, хоч би хто й кликав.
– Добре, добре, – каже півник, зачинить хату та й сидить, аж поки котик вернеться.
Навідала півника лисиця та й надумала його підманити. Підійде під віконце, як котика нема дома, та й підмовляє:
– Ходи, ходи, півнику, до мене, що у мене золота пшениця, медяна водиця.
А півник їй:
– То-ток, то-ток, не велів коток!
Бачить лисиця, що так не бере, прийшла раз уночі, насипала півникові попід вікном золотої пшениці, а сама засіла за кущем. Тільки що котик вийшов по здобич, а півник одсунув кватирку та й виглядає. Бачить: нікого нема, тільки пшеничка попід вікном розсипана. Понадився півник: «Піду-но я трошки поклюю, нікого нема, ніхто мене не побачить, то й котикові не скаже».
Тільки півник за поріг, а лиска за нього та й помчала до своєї хати. А він кричить:
– Котику-братику,
Несе мене лиска
По каменю-мосту
На своєму хвосту.
Порятуй мене!
Котик поки почув, поки завернувся – далеко був, – то вже й опізнився лиску доганяти. Біг-біг, не догнав, вернувся додому та й плаче, а далі надумався, узяв скрипку та писану тайстру[1] та й пішов до лисиччиної хатки.
А в лисиці було чотири дочки та один син. То стара лисиця на влови пішла, а дітям наказала півника глядіти та окріп гріти, щоб ото вже, як повернеться, зарізати його та обпатрати.
– Глядіть же, – наказала, – нікого не пускайте.
Та й пішла. А котик підійшов під вікно та й заграв, ще й приспівує:
– Ой у лиски, в лиски новий двір
Та чотири дочки на вибір,
П’ятий синко, ще й Пилинко.
Вийди, лисе, подивися:
Чи хороше граю!
От найстарша лисичівна не втерпіла та й каже до менших:
– Ви тут посидьте, а я піду подивлюсь, що воно там так хороше грає?
Тільки що вийшла, а котик її – цок у лобок та в писану кайстру! А сам знову грає:
– Ой у лиски, в лиски новий двір
Та чотири дочки на вибір,
П’ятий синко, ще й Пилипко.
Вийди, лисе, подивися:
Чи хороше граю!
Не втерпіла й друга лисичівна та й собі вийшла, а він і ту – цок у лобок та в писану тайстру! Так усіх чотирьох виманив. А синко Пилинко жде-пожде сестричок – не вертаються. «Піду-но, – каже, – позаганяю, а то мати прийде, битиме».
Та й вийшов з хати. От котик і його – цок у лобок та в писану тайстру! А потім почепив тайстру на сухій вербі, сам у хату, знайшов півника, розв’язав, взяли вони вдвох усю лисиччину страву поїли, горщика з окропом вивернули, горшки-миски побили, а самі втекли додому. Та вже потім півник довіку слухав котика.
[1] Тайстра – торба.