Був один бідний чоловік. Той чоловік мав багато дітей. Та були у нього дві корови. І з тими коровами ходив у ліс по дрова.
Як прийшов у хащу, корів розпряг, узяв сокиру й пішов під гірку рубати дрова. Чує, в хащі щось пищить. Підійшов ближче, а то ведмідь схопив зайця, хоче його з’їсти. Чоловік змахнув сокирою, ведмідь налякався й пустив зайця.
Чоловік нарубав дров, склав на віз і хоче взяти корови і збиратися додому. Підійшов до нього ведмідь і каже:
– Чоловіче, ти мене полуденка лишив, тепер тебе самого мушу з’їсти.
– Добре,– каже чоловік,– лиш хай ці дрова відвезу додому, аби діти в студені не повмирали, а завтра прийду і будеш мене їсти.
– А справді прийдеш?
– Прийду.
– Ну, то вези дрова, лиш не обдури.
Повернувся другого дня чоловік у хащу та й чекає. Підходить до нього лисиця і питає:
– Що ти, чоловіче, так зажурився?
– А дай мені спокій, хіба ти поможеш?
– Може, щось і поможу, лиш розкажи, яка біда.
Чоловік розповів, тоді лисиця каже:
– Чи є в тебе кури?
– Є!
А у самого нема ні одної.
– А даш мені одинадцять курок і дванадцятого когута?
– Дам.
– Ну, то слухай, чоловіче, добре. На тобі міх, а я піду геть. Піду й буду край лісу трубити. Ведмідь спитає хто то, а ти йому скажеш, що то багато людей і багато панів йдуть дичину стріляти. Ведмідь налякається і буде хотіти заховатися. Але де? І ти йому покажеш свій мішок. Зрозумів?
– Айно, зрозумів.
Так і було. Коли ведмідь почув трубний звук, одразу спитав:
– Що то є?
– Йдуть на дичину.
– Ой, тепер і мене вб’ють. Сховай мене десь!
І чоловік зав’язав ведмедя до міха.
Коли прийшла лисиця, поклонилася чоловікові та й питає, чи не бачив він звірів: вовка, ведмедя, оленів…
– Ой,– каже,– я не видів.
Посміхнулася й питає чоловіка:
– А що у тебе там, у міху?
– Там головня.
– Бери сокиру й потрощи!
Чоловік узяв сокиру і зарубав ведмедя у міху. Буде досить м’яса, а із шкіри діточкам і жоні постоли.
– Ну, я вночі до тебе прибіжу за курми й когутом. Ти ще не забув?
– Добре, приходь, я тобі те віддам.
І чоловік приходить додому та й журиться. Каже жона:
– Чоловіче, чому ти такий зажурений, а мені нічого не кажеш?
І чоловік усе красно розповів.
– Ну, чоловіче, то я легко тобі допоможу.
Коли повечеряли, жінка йому каже:
– Як прийде лисиця, зразу не пускай її до хижі, доки я дітей не розбуджу.
Раз лиш уночі чує чоловік – хтось до шибки стукає:
– Хто там?
– Я! Прийшла по курей і когута.
– Чекай, чекай, одягнуся… Чекай ще обуюся…
А жінка тихенько збудила дітей, і всі вони полізли під ліжко, аби їх не видно. І тільки тоді чоловік запалив лампу. А діти:
– Гав, гав!
А стара:
– Га-а-у-у-у…
Лисиця питає:
– Що то, чоловіче, у тебе там виє?
– То, небого, стара собака наплодила малих. Не знаю, як тебе пустити до хижі, бо уже тебе завітрили…
– Йой, тоді ліпше не відчиняй двері. Не треба мені нічого!
І лисиця втекла собі геть. Так чоловіка біда обминула. Та й казка кінчена.