В одного царя в одному царстві-державі була незвичайної краси і незвичайного розуму дочка. Багато женихів приходило просити руку царівни, та жоден з них не міг зрівнятися з царівною розумом. Тоді цар оголосив по всіх землях, що свою дочку видасть за того, хто загадає їй три загадки, котрі вона не зможе розгадати. Та і в інших царствах не знайшлося достойного жениха.
Почув про незвичайну царівну пастух з Карпатських гір.
– Що то за диво живе в царських палатах? Що, коли я перехитрю її й візьму за жінку? – каже пастух своїм товаришам, таким же, як і він, вівчарям.
З цими словами сів вівчар на коня й поїхав до царського двору. Біля одної криниці йому захотілося напитися води. Припав він до криниці й п'є. Та коли підвівся, дивиться, а кінь хліб з торби з'їв.
«Одна загадка є!» – подумав пастух й подався далі. В темному лісі збився з дороги. Почав до дерев придивлятися, щоб дорогу знайти, й бачить: з одного боку на деревах мох, лишайники сіріють.
«Є й друга загадка!» – подумав пастух і поїхав далі. Дуже вже йому хотілося знайти і третю загадку.
Через деякий час хлопець побачив мисливця, що цілився в зайця.
«Ось і третя загадка!» – подумав хлопець і прискорив їзду.
Минуло багато днів, багато ночей, поки добрався вівчар до царського двору.
– Пресвітлий царю, прийшов я до тебе доньку сватати!
– Мою доньку? – здивувався цар.– Вже й не такі сватали, та розуму не хватило.
– А я засватаю!
Сподобався царю хлопець, і він велів відкрити перед пастухом царські ворота. Потім привів його до царівни. Та й подивитись на нього не захотіла.
Він і почав загадувати:
– Перша загадка: хліб з'їв коня. Думала, думала царівна й ніяк не могла розгадати.
– Не вгадаю! – каже.
– Хліб з'їв коня, царівно, це значить: в мене був кінь, якого я заслужив за багато років вівчарювання. З'їв той кінь хлібину, а вона була отруєною, от і загинув мій кінь.
Вислухала царівна небилицю й погодилася, що таке могло бути.
– Гарна загадка! Я б її повік не розгадала!
– Друга загадка: глухі й сліпі, а дорогу показують.
Думає царівна, думає, та ніяк не може розгадати загадку.
– Й цієї не розгадаю!
– То дерева, царівно! – відповідає вівчар.– Коли ми йдемо лісом, то по деревах знаємо, де північ, а де південь.
Знову погодилася царівна, що загадка правильна.
– А яка ж третя загадка? – зацікавилася царівна.
– Єй третя: м'ясо втекло, а залізо залишилося на місці.
Скільки не ламала голову мудра царівна, та й третю загадку розгадати не змогла.
– І цієї не розгадаю! – призналась царівна вівчареві.
– Мисливець стріляв у зайця,– каже пастух.– Заєць втік, а мисливець з рушницею залишився на місці.
Хотів цар чи не хотів, а віддав дочку за простого парубка з Карпатських гір, який був мудрішим за царських синів.