Пішла якось одинока бабуся до гончара й купила чотири горщики. Вдома поставила їх рядочком на полиці, а сама взяла борошно й заходилася пекти коржі.
Бабуся була зовсім старенька, недужа й ходила згорбившись. Руки її вже не слухалися. Місить вона тісто, думає про свою гірку долю та все зітхає.
– Ох, якби я мала синочка,– мовила нарешті старенька,– то було б кому жати пшеницю.
А горщики ніби зрозуміли її слова, враз загойдалися на полиці та стук-стук один об один, стук-стук – наче розмовляють.
А бабуся місить тісто та все зітхає.
Тоді один горщик загойдався дужче, й старенька раптом почула:
– Матусю, я піду жати пшеницю!
Подивилася старенька в один бік, подивилася в другий – нікого немає.
А голос знову промовляє:
– Матусю, дозволь жати пшеницю мені!
– Хто тут? Хто це балакає?
А горщик скок із полиці – і до бабусі:
– Це я, матусю, я!
Старенька подивилася на горщик, усміхнулась та й каже:
– От малий бешкетник! Як же ти жатимеш пшеницю?
– А ось побачиш! Дозволь, матусю, я швиденько впораюся!
І горщик, підскакуючи, викотився з хати.
Підкотившись до двору сільського старости, горщик гукнув:
– Агов, старосто! Найми жати пшеницю!
Староста примружив очі й засміявся:
– Жати пшеницю? Та тебе від землі не видно!
– А ти все ж таки найми! – не відступався горщик.
– Куди тобі! Котися своєю дорогою!
– А я кажу – найми! Де те поле з пшеницею?
Староста знов сміється:
– Ти диви – хоч і малий, а завзятий! Ну гаразд. У мене півсотні бігхів пшениці. Йди в поле й берися до роботи. Покажи, на що здатен.
Горщик покотився в поле, а за якусь хвилину прикотився назад.
Дивиться староста – пшениця вся вижата і в снопи зв’язана, а снопи складені на току.
Староста вражено вигукнув:
– Оце так! Я думав, роботи стане кільком наймитам на тиждень!
А тут не встиг оком змигнути – пшениця вже на току!
Почухав він потилицю та й каже до горщика:
– А ходи-но, друже, сюди. Треба ж якось розрахуватися з тобою за роботу.
Горщик крутнувся на місці й мовить:
– Я не кваплюся. Обмолотиш пшеницю, тоді й розрахуєшся. Даси мені горщик зерна.
Скупий староста дуже зрадів, що платити доведеться так мало. Майже задурно вижав горщик поле! Хіба ж то плата – горщик пшениці за таку роботу!
Проте не був би він староста, якби не заходився торгуватися.
– Як?! Аж горщик пшениці за те, що вижав одне-однісіньке поле? Та гаразд уже, хай буде по-твоєму. Приходь після обмолоту, дам тобі горщик пшениці.
Горщик покотився додому.
Обмолотив староста пшеницю, провіяв і в комору зсипав. Чекає, коли горщик прийде по зерно. А той не загаявся – вже й котиться. Прикотився та й каже:
– Старосто, старосто, сип у мене пшеницю!
Заходився староста насипати у горщик пшеницю. Сипле, сипле, а по вінця ніяк не насипле. Підсипав іще, дивиться,– а зерна знов тільки на денці. Взяв староста більший совок і став швидше черпати пшеницю з комори. Минає година, друга, у старости вже й чуб упрів, а горщик усе одно майже порожній.
Довелося старості вишкребти всю пшеницю із засіків, поки він насипав горщика по вінця.
Засапався староста, упрів. Від жадібності й злості обличчя в нього аж перекривилося. Такий невеличкий горщик, а вся пшениця в нього влізла!
«Щось, видно, тут не чисто»,– подумав староста. Жаль йому розлучатися з своєю пшеничкою, ой жаль! Але він мовчав, рота не розтуляв. Та й що тут казати? Адже сам обіцяв заплатити горщик зерна.
Тим часом повз старостин двір проїздив селянин. Горщик гукнув до нього:
– Гей, земляче, підвези-но мене додому! А то важко стало мені котитися. Я заплачу тобі пшеницею.
Селянин підсадив горщика на віз та й поїхав. А коли приїхав до хати старенької, горщик закричав:
– Матусю, відчиняй! Я привіз пшеницю!
Відчинила старенька двері: перед нею стоїть горщик, з горою насипаний пшеницею. Не встигла вона розтулити рота, коли бачить: в усіх глечиках, у горщиках, у комірчині й навіть у дворі – скрізь повно-повнісінько пшениці.
Заходилася бабуся обід варити. Та от біда–ненароком обпекла собі руку. Побачив це горщик та й каже:
– Годі тобі, матусю, самій хазяйнувати. Пора й відпочити. Ось піду я шукати собі наречену. Одружуся, і невістка помагатиме тобі.
Вирушив горщик шукати собі наречену. Котиться по дорозі, підскакує. Коли бачить – сидять край дороги люди, відпочивають. «Мабуть, з весілля повертаються»,– подумав горщик.
Тут наречений відійшов убік і став чогось шукати. Горщик підкотився ближче й наповнився по вінця холодною чистою водою. Побачив горщика наречений – і враз до нього. Та тільки-но хлопець схопив його, горщик прилип йому до рук. Хоч як намагався наречений відірвати горщика – все було марно.
– Дай. що попрошу, тоді й відпущу!– каже горщик.– Дай, що попрошу, тоді й відпущу!
Наречений, злякавшись, був ладен на все.
– Чого тобі треба? Кажи!
– Віддай наречену!
Наречений злякався ще дужче.
– Гаразд,– каже,– бери наречену, тільки мене відпусти.
Забрав горщик наречену й покотився додому. Підкотився до свого двору й гукає:
– Матусю, відчиняй! Твій горщик наречену привів!
Вийшла старенька з хати, дивиться – справді, стоїть горщик, а біля нього дівчина. Запросила її бабуся в дім. І стали вони жити в щасті, мирі та злагоді.
Якось горщик каже:
– Стара ти вже стала, матусю. Важко тобі сухий хліб їсти. Треба буйволицю придбати, щоб вона тобі молоко давала.
І горщик покотився до двору старости. Вибрав добру буйволицю й прилип до її вим’я. Буйволиця хвицає, крутить головою, та звільнитися від горщика ніяк не може. Зірвалася вона з налигача й кинулася бігти. Бігла, бігла, аж нарешті спинилася якраз перед горщиковим двором. А горщик і гукає:
– Матусю, відчцняй! Я тобі буйволицю привів!
Загнали вони буйволицю в двір та й прив’язали.
Стали вони жити всі разом у щасті, мирі та злагоді. Буйволиця давала молоко, невістка порала хату й двір, а старенька не знала клопоту. Горщик дбав про те, щоб у них всього було вдосталь. Бабуся не могла ним нахвалитися, і їй здавалось, що по хаті бігає її власний синочок. Невістка часом аж сміялася, дивлячись, яка щаслива бабуся.
А горщик тільки вдень був горщиком; уночі він обертався на гарного молодика. Адже він був зачарований.
Три інші горщики дивилися на всіх з полиці й постукували один об один, ніби раділи їхньому щастю. А коли до хати залітав вітерець, із горщика долинали звуки, схожі на дитячий лепет.