Був собі дід і баба. Баба мала дочку, а дід сина. Аж дід заслаб, та й не має що синови їсти дати. Баба бере кошик, йде за хлібом, свою дочку годує, а дідовому синові не хоче дати, каже: – Най тобі твій тато дає! Каже дід. – Ну, ти, сину, не тримайся мене, іди в службу собі, будеш не голоден і не голий. Забрався син, пішов. Іде він, іде, увійшов в ліс, йде лісом. Там стоїть хата. Зайшов до теї хати. Там повно є панів, музики грають, а він під вікном став собі і дивиться. Вибіг їден пан надвір: – Що ти тут робиш? – Я, – каже, – заблудив, стою і дивлюся. – Іди до хати! Пішов до хати. Ті беруть єго танцювати. Він каже: – Як я піду танцювати? Я не пив горілки, і їсти хочу. Дали ему їсти, горілки. – Ну, вже наївся? Йди танцювати! – А як я, – каже, – піду босий танцювати? Чобіт не маю. Пішов пан, виніс ему чоботи, хлопець взувся. – Ну, йди тепер танцювати! – Ну, як же я піду, як я штани маю подерті? Принесли ему штани, убрався він. – Ну, іди танцювати! – Але я пояса не маю. Приніс пан пояс, підперезався хлопець. – Йди танцювати! – А як я маю танцювати, коли я не маю хусточки в кишені. Дали ему хусточку. – Іди танцювати! – Коли я не маю в що одягнутися... Вони ему винесли опанчу. – Ну, йди танцювати! – А шапка де? Принесли шапку. – Ну, йди танцювати! – Та як я піду танцювати, як я грошей не маю в кришені? Пішли, набрали ему грошей. – Ну, йди танцювати! А тут півень: – Кукуріку! З панів йно тілько смола поробилася, та й нема нікого. Він забрався, іде до батька назад. Вже не йде на службу, гроші має. Приходить додому, батько утішився: убраний грошей приніс! Баба свою дочку набила: – Іди, і ти так зроби, як він! Дочка пішла. Й акурат вона знов до теї хатини прийшла. Стала собі під вікном гуляють, аж хата ходить! Вийшов їден на двір: – Що ти тут робиш? – А я прийшла подивитися. – Йди до хати! Привів її до хати. – Іди танцювати! А вона каже: – Я не маю чобіт, я не маю... Разом все сказала: коралів, дукача, убраня – разом все сказала, і вони їй винесли все шмаття. І вона убралася, пішла танцювати з ними, та й вони розірвали її. Отак вона смерти пожила.
Берлин, Каральна Луговий, грудень 1895 р. Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), у Каролька Лугового в грудні 1895 р. Стиль запису збережено.