Жив собі пан, що дуже любив насміхатися з гуцулів. Якось прийшов до нього бідак проситися в найми. Пан пришкірив око:
– Що хочеш, чоловічку, аби-м тобі заплатив за рік?
– Дасте мені кучму.
– Згода,– мовив пан.
Бідний увихався цілий рік. Панисько був контетний його роботою. Коли минув строк, покликав наймита і каже:
– Хочу дати тобі кучму, що-сь заробив у мене.
– Давайте, пане.
Дідич зробив знак, і слуги принесли величезну кучму, зроблену з двох кожухів. Поклали на бідного і геть його накрили.
– Ти такої кучми ще не видів! – насміхався пан.
– Це правда, пане… Дякую!
Бідний узяв кучму, сховав у мішок і пішов найматися до пайового тата.
Той спитав:
– Що хочеш за роботу?
– Дасте за день мою кучму зерна.
– А де твоя кучма?
– У мішку…
– Та най буде,– погодився дідич.
А якраз були жнива. Бідний робив – аж тішився. І одного дня сказав:
– Ну, пане дідичу, вже маю доста служби, хочу йти додому. Заплатіть за роботу,– і витягнув кучму.
Дідич подивився і поблід:
– Це не є кучма! Це – шахрайство!
– Ні, пане, не шахрайство, така моя кучма! Я цілий рік її заробляв у вашого сина!
Що мав робити старий дідич? Мусив дати мужикові те, що йому належало. Кажуть, що з того часу, як хтось приходив до дідича просити роботи, то він спочатку розглядав чоловікову кучму і аж потім питав про все інше.
І тут нашій байці кінець.