Одного разу лев, лежачи під кущем, позіхнув, потягся разів два і каже сам собі:
– Спасибі богу, що я такий дужий вдався, нікого на світі не боюсь! Не так, як он ті нікчемні комарі; всякий його роздаве, і вони всіх бояться.
Комарам досадно стало, що він їх ні в що станове. Один з них каже:
– Не думай, що ти як здоровий, так тебе ніхто не здолає. Ми хоч і малі, а як захочем, так іще тобі носа втрем.
Лев сердито гаркнув:
– Мовчи, сволота! Чиє б гарчало, а твоє краще б мовчало. Я вас однією лапою всіх подавлю.
Старший комар каже:
– Ану, братці, возьмімся за його, буде тямить до нових віників, як глузувать з нашого брата!
Як сипонули комарі на лева, як почали його жигать! Уже він і хвостом махав, і лапами то одною, то другою по землі шльопав і всіма доразу лапами дригав і зубами клацав; нічого не помоглось. Хоч чимало й подушив комарів, а їх ніже не вменшалось; як з мішка сипались на лева. Уже він і підплигував сажень на п’ять вгору і навкруги куща бігав, а комарі одно жигали. Лев баче, що з комарами трудно справиться, почав прохать їх:
– Будьте ласкаві, перестаньте, одчепіться, од мене. Я з вами пошуткував, а ви думаєте, що я вправду з вас глузую. Змилуйтесь, ради бога, бросьте.
Комарі бросили лева, піднялись вгору стовпом і кажуть:
– Не хвастайсь, брате, умом, не хвались силою…