Давно-давно жили собі два брати – Пятрас і Повілас. Померла в них мати, а батько взяв мачуху. Та мачуха була відьма й дуже не злюбила обох хлопчиків. Терпіли-терпіли хлопці та й утекли з дому. Прибилися вони на берег моря до рибалок, там і роботу собі знайшли. Навчилися добре гребти й рибу ловити. А коли повиростали, спорудили великого човна й перепливли море. Там брати побачили чудові палаци, в яких жив дуже багатий пан. І мав той пан дочку-красуню. Пятрасові та дочка так припала до душі, що він захотів узяти її собі за дружину. Дівчині Пятрас теж сподобався, але батько й слухати не хотів, щоб його дочка та вийшла заміж за простого рибалку. І наказав пан своїм слугам вигнати з палацу обох братів та ще й собаками нацькувати. Але брати вночі повернулися до маєтку, влізли через вікно до дівчини, вкрали її, посадили у човен і попливли. Пливли довгодовго. Пятрас і панова дочка заснули, а Повілас не спав. Коли це чує він лопотіння лебединих крил. Летять птиці зовсім низько й людським голосом промовляють:
| Красна пара внизу в морі пропливає, Але вдома на них вже біда чекає. Хто одразу уб’є коня вороного, Той врятує обох від лиха страшного. Але хто про біду обмовиться з ними, В того навік ноги стануть кам’яними. |
Почувши ці слова, Повілас страх як перелякався за свого брата та його наречену. Але поклав собі мовчати й нікому нічого не розповідати. На другу ніч знову Пятрас заснув. Заснула і його наречена. А Повілас залишився вартувати. Десь опівночі знову чує він лопотіння лебединих крил.
Знову над ними лебеді пролітають і людським голосом промовляють:
| Красна пара внизу в морі пропливає, Але вдома на них вже біда чекає. А хто чарку з вином виб’є у старої, Той врятує обох від смерті лихої. Але хто їм про це сказати посміє, Половина того навік скам’яніє. |
Як почув це Повілас, затремтів од страху. Та все ж надумав будь-що брата і його наречену врятувати від страшного лиха. Пливуть вони третю ніч. І на цей раз Пятрас із своєю нареченою заснули, а Повілас зостався вартувати. Опівночі він знову почув лопотіння лебединих крил. Летять лебеді над головою і говорять:
| Красна пара внизу в море пропливає, Але вдома на них вже біда чекає. Хто страшного вужа встигне зарубати, Той від смерті обох зможе врятувати. Але хто їм про це сказати посміє, В того тіло усе навік скам’яніє. |
Злякався дуже Повілас, коли почув оте лихе пророкування. Та братові Пятрасові ні слова про це не сказав. Незабаром вони припливли до берега. Батько їхній зрадів невимовно, а мачуха ніби й рада, та все якось злостиво зиркає на них, особливо на привезену дівчину.
Невдовзі й весілля зібралися справляти. До ґанку під’їхала бричка, щоб молодих до церкви везти. Повілас тоді й каже:
– Я хочу у вас за кучера бути.
Підійшов до брички та й дивиться: троє коней запряжено, двоє білих, а третій чорний, аж вороний. Тоді Повілас і згадав розмову лебедів. І надумав він вороного коня застрелити. Пролунав постріл, вороний кінь упав, а на тому місці, де він був, калюжа дьогтю розлилася.
Почула мачуха про це та як заголосить! А тим часом молоді до церкви поїхали.
Коли вони з церкви повернулися, їм назустріч вийшла мачуха. Рада та весела, вона привітно простягла молодим чарку з вином. Тут де не взявся Повілас і ніби ненавмисно вибив чарку з відьминої руки. Зашипіло, запінилося розлите вино, й замість нього чорний дим угору знявся.
Настав вечір. Молоді пішли спати в приготовану для них кімнату.
А Повілас узяв сокиру й прошмигнув у кімнату ще до того, як молоді зайшли туди. Заховався там і сидить, не задрімав ані на хвильку. Так уже йому хотілося молодих від смерті врятувати.
Опівночі дивиться Повілас – із кутка страшний-престрашний вуж виповзає, прямо до молодих лізе. Повілас трах його обухом по голові! А тоді ще й на куски порубав і через вікно викинув. Але братовій дружині з того вужа крапля крові на обличчя впала. Повілас нагнувся ту краплю витерти, а тут відчинилися двері й у кімнату з ґвалтом і криком влетіла мачуха. Та як вересне:
– Пятрасе, Пятрасе, хіба ж ти не бачиш, хто твою дружину цілує?
Прокинувся Пятрас, дивиться, а його брат стоїть біля ліжка, в якому спала його дружина. Дуже здивувався він та й повірив мачусі. І страх як розгнівався на брата!
– Прости мені, брате! – каже Повілас. – Я тобі все розповім.
І став Повілас розповідати, як вони пливли, як він почув розмову лебедів, чому вороного коня застрелив…
Тільки став Повілас говорити, а вже ноги кам’яні зробилися. А як розповів, чого в мачухи чарку вина з рук вибив – скам’янів до пояса.
Та Повілас усе розказував,– як охороняв їх уночі, як вужа зарубав, як крапля крові попала молодій на обличчя, а він хотів ту краплю витерти… і весь у камінь обернувся.
Плачуть обоє молоді, руки ламають… Але камінь стоїть собі холодний і ні словечка не мовить.