Жили собі на світі три сестри, добрі дівчата.
І був у них брат Анс.
Дівчата обід варили, кімнати прибирали, худобу доглядали, а брат в полі й на городі працював.
Ішли дні за днями.
Та раптом трапилося нещастя. Якось раз гуляли сестри в саду. Раптом, не знати звідки, налетів страшний ураган. Підхопив він сестер і помчав їх невідомо куди.
Три дні шукав брат своїх сестер у сусідніх лісах і на ланах.
Через три дні замкнув він свою хатинку і пішов шукати їх по білому світу.
Ходить він із села в село. Розпитує про сестер.
Та не знає ніхто про них, ніхто їх не бачив.
А у бідного Анса тимчасом усі припаси, з дому взяті, кінчилися. І грошей немає. Що тут робити?
Іде Анс лісом. Зустрічається йому на дорозі заєць. Анс і каже йому:
– Зайчику, не тікай, я проголодався, з’їм тебе.
А заєць відповідає:
– Почекай, Ансе, не їж мене. Краще я піду з тобою – може, в трудний час тобі в пригоді стану.
Пожалів Анс зайця.
– Ну, добре, – говорить, – ходімо.
Пішли вони далі разом. Бачить Анс – біжить мимо вовк.
– Вовче, не тікай, – говорить Анс, – я з’їм тебе.
– Не їж мене, Ансе, – відповідає вовк, – краще візьми з собою. Буде час – я тобі в пригоді стану.
Пожалів Анс вовка.
– Що ж, – каже, – добре, ходімо.
Пішли «вони далі втрьох. Бачить Анс бджолине гніздо і говорить бджолам:
– Дайте-но я меду вашого покуштую.
А ті відповідають:
– Мало у нас меду. Ледве вистачить дітей прогодувати. Не віднімай його у нас. А буде час – ми тобі в пригоді станемо. Хочеш зараз з тобою полетимо.
– Гаразд, – говорить Анс, – летіть.
Полетіли бджоли за Ансом.
Іде Анс далі і бачить – летить соколик – кривий кігтик.
– Соколику, – гукає Анс, – не лети, я голодний. Хочу тебе з’їсти.
– Не їж мене, Ансе, – просить соколик, – буде час – я тобі в пригоді стану.
Полетів соколик– кривий кігтик за Ансом. А тут всім їм назустріч рак повзе.
– Ну, вже цього я з’їм, – говорить Анс.
А рак просить:
– Не їж мене, Ансе. Буде час – я тобі в пригоді стану.
Не став Анс і рака їсти.
Пішли вони по дорозі всі разом. Попереду Анс іде, за ним – заєць з вовком, потім бджоли з соколом летять, а рак-повзунець слідом за всіма поспішає.
Ідуть вони лісом і бачать в лісовій гущавині хатинку. Входить Анс у хатинку, а там стара бабуся сидить.
– Звідки ти, добрий чоловіче? – питає.
Розказав їй Анс, як ураган його сестер заніс.
– Чи не знаєш ти, бабусю, де мої сестри? – питає хлопець.
– Ох, знаю, – відповідає бабуся. – Одна твоя сестра у щуки живе, друга – в орла, а третя – у ведмедя.
– А як би мені, бабусю, потрапити до них? – питає Анс.
– Для цього треба тобі чарівного коня дістати, – відповідає стара. – Кінь цей знаходиться у відьми.
– А як до відьми пройти?
Вивела його бабуся на стежку.
– Ось іди звідси все прямо. Три дні пройдеш – тут і хатинка її. Є у відьми дванадцять коней. Примусить вона тебе три дні стерегти їх. Якщо ти це виконаєш, – дозволить вона тобі одного коня взяти. Та гляди – не бери найкрасивішого, а бери найменшого та одноокого.
Подякував Анс бабусі, попрощався з нею і пішов стежкою. А всі його супутники – за ним слідом.
Ось приходить Анс до відьминої хатинки. Дивиться відьма з вікна:
– Ти хто такий, славний молодцю, куди прямуєш?
– Іду я, бабусю, сестер шукати, – відповідає Анс, – та стомився пішки бродити, хотів у тебе конячку попросити.
– Гаразд, буде тобі конячка, – відповідає відьма, – тільки не даром. Коні мої щодня пастись ідуть. Коли ти їх три дні постережеш, – дам я тобі одного коня вибрати.
Анс погодився. На ранок вигнала відьма дванадцятеро коней в поле. Пішов Анс їх стерегти. Всі його супутники слідом за ним ідуть.
Лежить Анс під деревом, коні по луках бродять, траву щипають. А заєць підкрався до них і чує, про що коні розмовляють.
– Як буде нас сьогодні Анс додому гнати, – говорять коні, – ми додому не підемо, а всі в різні боки розбіжимося. Так хазяйка звеліла. Нехай Анс за нами поганяється.
Побіг заєць до бджіл, розказує, про що коні розмовляють:
– Не бійся, ми Ансові допоможемо, – відповідають бджоли.
Ось уже й вечір, коней треба додому гнати.
Кинулись було коні врозтіч, а бджоли з усіх боків летять, кусають, в один табун коней збирають.
Нічого не вдієш, довелося коням додому повернутись.
Те ж і наступного дня було. А на третій день підслухав заєць, про що коні говорять, та поскаржився вовкові.
– Ну, тепер моя черга прийшла Ансові допомогти, – говорить вовк.
Увечері погнав Анс коней додому, кинулись було коні в ліс від Анса, а звідти на них вовк – зуби вишкіряє, гарчить, ніби хоче на коней кинутись і на шматки роздерти.
Злякались коні, додому вернулись.
Минуло три дні; виконав Анс і це завдання. Нічого не поробиш, доводиться відьмі розплачуватись.
– Ну, іди в стайню, вибирай собі коня, – говорить вона Ансові. А Анс вибрав найменшого одноокого коника і каже:
– Ось, бабусю, я цього хочу.
– Та ти візьми якого-небудь кращого, – умовляє відьма.
– Не хочу іншого, цього хочу, – відповідає Анс.
Як не опиралася відьма, а довелось їй віддати Ансові того коня, якого він вибрав.
Взяв Анс одноокого коника і пішов далі. Каже йому коник:
– Ти, хазяїне, попаси мене три дні на білій конюшині. Стану я богатирським конем, виростуть у мене троє крил. Попаси мене шість днів – відростуть у мене шестеро крил. А попасеш дев’ять днів – стану я дев’ятикрилим богатирським конем. Тоді нас з тобою ніхто не здолає.
Як сказав кінь, так Анс і зробив. Минуло дев’ять днів – став одноокий коник дев’ятикрилим конем, сильним, як ураган.
– Тепер, – каже кінь, – відпусти ти додому зайця, вовка та бджіл. Вони тобі відслужили. Сідай на мене, сокола на плече візьми, а рак нехай мені за хвоста «вчепиться. Полетимо ми з тобою до твоєї першої сестри.
Як кінь сказав, так Анс і зробив. Сів на коня верхи, сокола на плече взяв, рак коневі за хвоста вчепився. Звився кінь і помчав.
Загула земля, засвистів вітер у вухах в Анса. Оглянутись: він не встиг, як примчав його кінь до житла щуки.
Входить Анс в дім. Там сестра обід варить, чоловіка-щуку додому чекає. Зраділа вона братові, сіла з ним на лаву, розмовляє, погодувала його, напоїла, спати поклала. В цей час чоловік-щука повертається, носом повітря нюхає.
– Хто це у нас, жінко? Чи не дракон прилетів?
– Що ти, чоловіченьку! Це мій брат до нас пробрався.
– А, коли так, – значить мені боятись нічого.
Обернулась щука в людину. Дивиться Анс – стоїть перед ним красивий славний молодець. Привіталися вони; зять Ансові й каже:
– Лихо з нами, Ансе, скоїлося. Злий дракон мене і моїх братів зачарував: одного перетворив на орла, другого – на ведмедя, а мене – на щуку. У нас трьох і сестри твої живуть. А чари з нас тоді лише спадуть, коли дракона який-небудь молодець уб’є.
– На те я й прийшов, – Анс відповідає.
– Самому тобі дракона не подолати, – каже зять. – Піди ти до мого брата-орла. Може, він тобі порадить, як далі бути. А я мушу вранці знову на щуку обернутись.
Переночував Анс у сестри. Вранці сів на свого чарівного коня і полетів до другої сестри.
Зраділа Ансові сестра, напоїла, нагодувала, а тут і орел додому летить. Стукнув він лапами об підлогу – обернувся славним молодцем.
Розказав йому Анс, чого він прийшов, а зять і відповідає:
– Спасибі, що прийшов, братіку. Тільки самому тобі дракона не здолати. Піди-но до мого брата-ведмедя по допомогу.
Переночував Анс у сестри, а ранком далі рушив.
Прилітає він до третьої сестри. Цілий день з нею розмовляв, а ввечері чоловік-ведмідь до неї додому повернувся. Обернувся ведмідь людиною, зрадів Ансу і каже:
– Спасибі, братіку, що про нас подумав. Лягай поки що спати, а ранком обернусь я знову ведмедем, тут ми з тобою вдвох і візьмемося за діло. Живе дракон у міцному замку, та з твоїми помічниками ми його швидко здолаємо.
Вранці сіли Анс з ведмедем на чарівного коня. Рвонувся кінь з землі – тільки вітер у вухах засвистів, тільки земля під ногами майнула, а вершники вже біля драконової скелі.
Хоче Анс зразу у ворота в’їхати, а ведмідь каже:
– Постривай, братіку, дай спочатку мені попрацювати.
Заходився ведмідь каміння ламати. Земля загриміла, скелі на шматки розвалились, гуркіт над ущелинами стоїть, – ведмідь драконове житло ламає. Стіни розтрощив, у палац зайшов і до вечора звідти не виходив. А ввечері і каже Ансові:
– Ну, братіку, я своє зробив. Зв’язав дракона. Завтра ти його бити йди. А поки що давай відпочинемо.
Лягли спати Анс з ведмедем. Ранком ведмідь навчає Анса:
– Іди в палац. Як увійдеш – побачиш двоє дверей. Ліві двері ликом зав’язані. Туди не йди – там дракон лежить. А за правими дверима наша головна помічниця живе – дівчина- красуня. Дракон її від батька заніс і в полоні тримає. Ти до неї піди і попроси, щоб вона у дракона довідалась, де він свою силу тримає. Інакше ніяк його подолати не можна.
Пішов Анс до красуні, розповів їй, чого він прийшов. Зраділа дівчина.
– Адже ти – рятівник мій, – говорить, – як же мені не допомогти тобі! Почекай мене тут, я зараз до дракона піду, довідаюсь, де його сила безсмертна.
Пішла дівчина до дракона і говорить:
– Що це ти, драконе, зв’язаний лежиш? Чи в тебе більше твоєї сили немає? Де ж вона у тебе схована?
Дракон відповідає:
– За сто верст звідси стоїть така ж скеля, як ця. Є в тій скелі палац. Живе в палаці страшний бик. Убити його не можна: як тільки його вб’ють, обернеться він сірою качкою і полетить. Коли качку застрелити – випаде яйце. Упаде це яйце на дно моря. Звідти його нікому не дістати, а в ньому ж і є моя безсмертна сила. Коли б мені це яйце сюди хто-небудь приніс, зразу подолав би я усіх ворогів.
Побігла дівчина до Анса, розповідає, про що довідалася Сів Анс на коня; ведмедя, сокола і рака з собою взяв. Прилетів кінь до скелі приморської. Почав ведмідь скелю ламати, а назустріч Ансу – бик страшний.
Рубанув Анс бика з розмаху – повалився бик, вилетіла з нього сіра качка і полетіла над морем.
Побачив це соколик – кривий кігтик. Кинувся він на качку, зім’яв її. А качка кинула в море золоте яйце. Майнуло яйце в повітрі – і впало на дно моря.
Поповз рак на морське дно. Не встиг Анс і оглянутися – повзе рак з води, золоте яйце несе.
Підняв чарівний кінь копито, як стукне по яйцю – розбилось воно на дрібні шматочки. І в цю саму хвилину здох страшний дракон.
Полетів Анс назад. Входить у палац дракона; дівчина йому назустріч поспішає.
Взяв Анс красуню на сідло, помчав з нею спочатку до однієї сестри, потім до другої, потім до третьої.
– Немає більше на світі ворога нашого, – гукає, – немає злого дракона!
Тут спали з ведмедя, з орла і з щуки драконові чари. Стали вони жити, як раніше, красивими молодцями.
А Анс одружився з дівчиною-красунею і був щасливий.