КазкиНародні казкиУкраїнські народні казкиПро розбійників, сміливу дівчину і царя – Українська казка

Про розбійників, сміливу дівчину і царя – Українська казка

Було, де не було, у сімдесят сьомій державі, за скляними горами, це сталося давніми віками. В одному місті жив багатий чоловік. Мав жінку і доньку. І була у них велика корчма.

А недалеко від міста були густі ліси, в яких мали гніздо дванадцять розбійників.

Раз сталося так, що одного розбійника спіймали і повісили – висів на шибениці цілу ніч. А тієї ночі студенти грали в корчмі в карти і розмовляли між собою. Один із них каже:

– Хто з вас такий смілий, аби підійшов до того розбійника і взяв із нього якийсь знак?

– Я піду…

– Якщо принесеш знак з повішеного розбійника, дамо тобі десять золотих дукатів!

А при цій розмові була присутня дівчина – донька того багатого чоловіка. Студент, який визвався підійти до шибениці, налякався кішки й вернувся назад. Усі над ким сміялися.

Тоді дівчина сказала:

– Я принесу знак із розбійника…

– Якщо принесеш, дамо тобі двадцять золотих дукатів!

Дівчина довго не думала, схопилася і пішла.

А в той час розбійники зібралися коло повішеного, щоб його поховати. Залишили своїх коней з повними бесагами[1] грошей, а самі пішли копати яму…

Смілива дівчина ножицями відрізала кусок із штанів і гудзики з піджака повішеного і хоче повертатися… Глянула вбік, а там прив’язано до стовпа одинадцять коней. Дівчина здогадалася, чиї оце коні, відв’язала їх і швидко погнала сперед себе додому. Дома розбудила свого батька, передала йому бесаги з грішми, а сама понесла знаки з повішеного тим, з котрими грала в карти.

– Тут маєте знаки! І не думайте, що я принесла лише це. Я пригнала й одинадцять коней, навантажених бесагами з грошима.

Студенти розійшлися по квартирах, і дівчина пішла додому спати, та не могла заснути – думала, що буде…

А розбійники, як викопали яму й повернулися до шибениці, побачили, що їх коней немає. Старший сказав:

– Нічого, цімбори[2], раз візьміть тіло й поховайте, а потім вам дам дальший наказ…

Коли поховали повішеного, старший каже:

– Йдіть додому, а я залишуся у місті і спробую дізнатися, де коні. Якщо узнаю, то куплю їх…

Настав ранок. Дівчина відкрила корчму.

Старший над розбійниками переодягнувся у купця і зайшов у корчму. Бачить: один із тих студентів, що грали вночі в карти, за столом і заснув. Він його розбудив:

– Вставай цімборо, вип’ємо з тобою! Що нового в місті?

Студент відповів:

– Є досить нового. Вчора увечері ми тут грали в карти. І зайшла розмова: «Хто принесе знак з повішеного розбійника, тому дамо десять золотих дукатів». Усі ми боялися, а смілива дівчина схопилася й побігла. І не лише принесла знак з повішеного, але й пригнала коні з бесагами грошей…

Розбійник питає:

– Чи не продала би оті коні?

– Просіть її, вона тут – корчмарева донька.

І командир покликав її, попросив щось випити і почав казати, що купив би коні. Дівчина відповіла, що запитає в батька…

Пробудила батька, і той продав «покупцеві» коні.

Так старший пригнав своїх коней додому в ліс… Як виспався, сказав товаришам:

– Цімбори, я вирішив посватати оту сміливу дівчину, яка погнала наші коні й забрала наші гроші… Завтра двоє з вас підуть зі мною сватати.

Ранком одяглися у панську одежу, запрягли коней у кочію і приїхали в місто до корчми.

П’ють, гуляють. Почали сватати дівчину.

Батько погодився. Призначили весілля. Але жених хоче, щоб молода перед весіллям пішла на оглядини. Він себе представив сином графа і дуже хотів, щоб дівчина бачила його багатий маєток.

Смілива дівчина сказала, що вона йде переодягнутися. Сама швидко побігла до вчителя, що мав легку кочію, і розповіла свою справу.

– Я виходжу заміж – не знати за кого. Зараз маю їхати до нього, а вас прошу на своїй кочії рушити за мною.

Домовилися так, що коли вона буде в біді, то махне йому білою ширінкою[3], і тоді він зразу прийде на допомогу.

Поки дівчина збігала до вчителя, старший підготував кочію. Посідали й поїхали. Учитель – за ними.

Як були вже далеко за містом і хотіли повертати в ліс, дівчина питає:

– Куди це ви мене везете? Де ваш дім?

Старший засміявся:

– Скільки хат ми побачили – ото всі мої!

Дівчина збагнула, що потрапила в біду, і махнула білою хустинкою. Легенька кочія підбігла так тихо, що ніхто й не побачив (уже настала ніч). Дівчина перескочила у кочію вчителя, повернули й почали тікати…

Розбійники хотіли доганяти, та легенька кочія була вже далеко.

– Нічого,– сказав командир,– зараз поїдемо додому. Придумаємо на неї інший спосіб…

А смілива дівчина, як увиділа, що розбійники їх не доганяють, зупинила легеньку кочію і попросила вчителя:

– Повертайте назад і повезіть мене до лісу.

Коли були під лісом, сказала:

– Далі я піду сама, а ви мене тут зачекайте. Чекайте до двох годин ночі. Якщо не повернуся, то передайте батькові, що я вже нежива.

Тихенько й обережно дівчина підійшла до розбійницької хати. Двері були відкриті. Зайшла в одну кімнату, а там висять ключі від усіх кімнат. Ходить з кімнати у кімнату. Раз чує: йдуть розбійники. Вийти вона не встигла. Шукає, де сховатися. Бачить: у кутку величезна сокира на ковбиці лежить, а під нею – відрубані голови. Швидко сховалася між трупів.

Зайшли розбійники до хати, і командир наказує їм:

– Їжте, пийте, а завтра поїдемо за тією дівчиною!

– Яким способом ми її дістанемо?

– На самий обід я зайду до корчми, а ви по одному, по одному – за мною. До шостої години всі ми повинні бути там. Уб’ємо старих, а хату запалимо. І кінчена справа… А зараз треба покінчити з дівчиною, яку ви привезли.

Старший почав її питати:

– Чи ти, дівчино, цього вечора їла, пила? Чи впізнаєш свого чоловіка?

Дівчині було лише шістнадцять років. Вона плакала.

– Зараз будеш і їсти, і пити. І впізнаєш свого чоловіка…

Над дівчиною насміялися і назбиткувалися. Потім один з розбійників узяв її за руку, привів до ковбиці й відрубав їй голову. На дівочій руці розбійник побачив золотий перстень. Хотів його стягти, та не зміг, і відрубав палець. Палець упав до трупа, де сховалася смілива дівчина. Розбійник хотів було пошукати перстень, та старший гукнув:

– Що там із нею робиш? Мало було тобі тут? Ходи сюди! Ти чув наказ?

Розбійник залишив перстень і побіг…

Полягали спати. Заспали й ті, що були на варті, бо дуже сп’яніли. Тоді смілива дівчина тихенько вибралася з хати розбійників

Вибігла на край лісу, сіла на легеньку кочію і приїхала додому.

Дома про все розповіла батькові, а ранком дали знати про розбійників цареві.

Цар дав їм сто солдатів. Спіймали розбійників і повісили їх.

А цар був молодий. Він полюбив сміливу дівчину і взяв за жінку.

Посвадьбували і живуть донині, якщо не повмирали.

[1] Бесаги – подвійна, перекидна торба

[2] Цімбора – товариш

[3] Ширінка – хустка