Був собі дід та баба, та не було у них дітей. От вони собі сумують; а далі дід і каже бабі:
– Ходім, бабо, в ліс по грибки!
От пішли, бере баба грибки, коли дивиться – у кущику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить.
От вона дідові:
– Дивись, діду, яка гарна качечка!
А дід каже:
– Візьмемо її додому, нехай вона у нас живе.
Стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка переломлена. Вони взяли її тихенько, принесли додому, зробили їй гніздечко, обложили його пір’ячком і посадили туди качечку, а самі знов пішли по грибки.
Вертаються, аж дивляться, що в них так прибрано, хліба напечено, борщик зварений. От вони до сусідів:
– Хто це? Хто це?
Ніхто нічого не знає.
Другого дня знов пішли дід і баба по грибки. Приходять додому, аж у них і варенички зварені, і починочок стоїть на віконці. Вони знову до сусідів:
– Чи не бачили кого?
Кажуть:
– Бачили якусь дівчину, від криниці водицю несла. Така,– кажуть,– гарна, тільки трішки кривенька.
От дід і баба думали, думали: «Хто б це був?» – ніяк не згадають. А далі баба дідові й каже:
– Знаєш що, діду? Зробимо так: скажемо, що йдемо по грибки, а самі заховаємося та й будемо виглядати, хто до нас понесе воду.
Так і зробили.
Стоять вони за коморою, коли дивляться, аж із їх хати виходить дівчина з коромислом: така гарна, така гарна! Тільки що кривенька трішки. Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату; дивляться, аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір’ячка. Вони тоді взяли гніздечко та й укинули в піч, воно там і згоріло.
Коли ж іде дівчина з водою. Ввійшла в хату, побачила діда й бабу та зараз до гніздечка – аж гніздечка нема. Вона тоді як заплаче! Дід і баба до неї, кажуть:
– Не плач, галочко! Ти будеш у нас за дочку; ми тебе будемо любити й жалувати, як рідну дитину.
А дівчина каже:
– Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною; а тепер,– каже,– не хочу! Зробіть мені, діду, кужілочку й веретенце, я піду від вас.
Дід і баба плачуть, просять її зостатися; вона не схотіла.
От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла, сіла надворі й пряде. Коли ж летить каченят табуночок, побачили її й співають:
| – Онде наша діва, Одне наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці. Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скиньмо по пір’ячку, Нехай летить з нами! |
А дівчина їм відказує:
| – Не полечу з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули! |
От вони їй скинули по пір’ячку, а самі полетіли далі. Коли летить другий табуночок, і ці теж:
| – Онде наша діва, Онде паша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці. Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скиньмо по пір’ячку, Нехай летить з нами! |
А дівчина їм відказує:
| – Не полечу з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули! |
Коли ж летить третій табуночок, побачили дівчину і зараз:
| – Онде наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці, Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скиньмо по пір’ячку, Нехай летить з нами! |
А дівчина їм відказує:
| – Не полечу з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули! |
Скинули їй по пір’ячку, дівчина увертілася в пір’ячко, зробилася качечкою і полетіла з табуночком. А дід і баба знов зостались самі собі.