Їхав пан а кучером Іваном у далеку дорогу. Вони їхали мовчки, але мовчанка обридла. Пан і надумав поговорити. В цей час вискочив заєць. Пан і почав свою розмову з зайця.
– От у мене в лісі водяться зайці, тільки не такі, як оце пострибав маленький, а великі. Я з-за границі привіз на розплід. Одного разу я зібрався на полювання, взяв із собою чоловіка з десять загоничів. Вони нагнали па мене зайців, а я їх тільки – бах! та бах! Тоді я набив їх десятки зо три... А одного забпв, то такого величезного, я баран завбільшки! Ну, а коли здер з нього шкуру, то було більш як півпуда сала. От які в мене зайці!
Кучер слухав, слухав, а далі й каже:
– Но-о, гніді, скоро вже і міст той, що під брехунами ламається.
Почув це пан і каже:
– Чуєш, Іване, так от які зайці бувають! Правда, що в нього півпуда сала то не було, а так. фунтів з десять.
– Звісно, заєць зайцем, – каже Іван.
Ну, їдуть далі, а пан знову до Івана:
– От що, Іване, а ми скоро вже буде той місток?
– Та скоро вже, пане, – каже Іван.
– Так-от знаєш, Іване, – продовжує пап, – мабуть, що на тому зайцеві і десяти фунтів сала не було, – так фунтів три – чотири, не більше.
- Та мені що, – каже Іван, – хай буде і так.
Але проїхали трохи, пан повертівся на місці та й знову:
– А чи скоро, Іване, вже той міст буде?
– Так, скоро, пане, ось-ось, тільки в долину спустимось.
– Гм, - каже пан, - а знаєш, Іване, на тому зайцеві і зовсім сала не було – сам знаєш, яке на зайцеві сало.
– Та звісно, - каже Іван, - заєць зайцем.
Спустились в долину, а пан і питає:
- А де ж, Іване, той міст, що ти про нього говорив?
- А він, пане, - каже Іван, - розтопився так само, як те заяче сало, що ви про нього говорили.