Як була собі лисичка та зробила хатку, та й живе. А це приходять холоди. От лисичка замерзла та й побігла в село вогню добувать, щоб витопити. Прибігає до одної баби та й каже:
– Здорові були, бабусю! З неділею… Позичте мені огню, я вам одслужу.
– Добре,– каже,– лисичко-сестричко. Сідай погрійся трохи, поки я пиріжечки повибираю з печі!
А баба макові пиріжки пекла. От баба вибирає пиріжки та на столі кладе, щоб прохололи; а лисичка підгляділа та за пиріг, .та з хати… Виїла мачок із середини, а туди напхала сміттячка, стулила та й біжить.
От біжить, а хлопці товар женуть до води.
– Здорові були, хлопці!
– Здорова, лисичко-сестричко!
– Проміняйте мені бичка-третячка на маковий пиріжок!
– Добре,– кажуть.
– Тільки,– каже,– тепер не їжте, а як я вибіжу з села, то тоді.
От помінялись. Лисичка за бичка – та в ліс… А хлопці до пиріжка – а там сміттянко…
От прибігла лисичка до своєї хатки, вирубала дерево, зробила санки, запрягла бичка – іде. Аж біжить вовк:
– Здорова, лисичко-сестричко!
– Здоров, вовчику-братику!
– Де ти взяла бичка-третячка і санки?
– Зробила собі!
– Підвези ж,– каже,– мене, лисичко-сестричко!
– Е, куди я тебе візьму? Ти мені й санки поламаєш!
– Ні,– каже,– я тільки одну ніжку положу.
– Ну, клади!
От од’їхали трохи, вовк і каже:
– Положу я, лисичко-сестричко, й другу ніжку!
– Е, вовчику-братику, ти мені й санки поламаєш!
– Ні,– каже,– не поламаю!
– Ну, клади!
Вовк і положив. Ідуть, їдуть, коли це щось – трісь.
– Е, вовчику-братику, ти мені вже й санки ламаєш!
– Ні лисичко-сестричко, то я орішок розкусив.
– Ну, гляди!
От їдуть…
– Положу я, лисичко-сестричко, й третю ніжку! – каже вовк.
– Куди ти положиш? Ти мені санки поламаєш! Чим я тоді дровець привезу?
– Ні,– каже,– не поламаю.
– Ну, клади.
Вовк положив і третю ногу. Коли це – трісь!
– Ой лихо! – каже лисичка.– Йди собі геть, вовчику,– ти мені зовсім санки поламаєш.
– Ні, то я орішок розкусив!
– Дай же й мені!
– Нема,– каже,– останній!..
Їдуть собі та й їдуть; вовчик і каже:
– Сяду я зовсім, лисичко!
– Куди ти сядеш, вовчику-братику? І санки розламаєш!
– Я помаленьку,– каже.
– Ну, гляди!
От вовчик тільки що сів, а санки так і розпались… Лисичка тоді давай його лаять! Лаяла-лаяла та й каже:
– Піди ж, сякий-такий сину, дровець нарубай і на санки вирубай, і приволочи!
– Як же я,– каже вовчик,– вирубаю, коли я не знаю, якого дерева?
– Е,– сякий-такий сину! Як санчата ламать, так і знав, а дровець вирубать, то й ні!
Коришувала[1] його, коришувала…
– Як увійдеш,– каже,– в ліс, то кажи: «Рубайся, дерево, й пряме, й криве! Рубайся, дерево, й пряме, й криве!»
Вовк і пішов.
От приходить в ліс та й каже:
– Рубайся, дерево, криве й криве!
Дерево й нарубалось. Таке корячкувате, що й на палицю не вибереш – не то на полозок! Приносить вовчик до лисички те дерево. Вона як подивилась, давай його знов батькувати2..
– Ти,– каже,– сякий-такий сину, не так казав, як я тобі веліла!
– Ні, лисичко-сестричко, я,– каже,– стояв та все казав: «Рубайся, дерево, криве й криве!»
– Е, бісів сину, й того недотепний! Ну, сиди ж ти тут,– я сама піду нарубаю.
Та й пішла.
От сидить вовк сам собі – так їсти хочеться! Він думав-думав: «Давай,– каже,– з’їм бичка та й утечу!» От взяв проїв дірку у бичка, із середини все виїв, а туди горобців напустив і соломою заткнув, а сам – драла… Приходить лисичка, зробила санчата, сіла…
– Гей, бичок-третячок!
Аж бичок не везе. Вона його батогом. Як ударила, а віхоть соломи й випав; а горобці – хррр!..
– А, сякий-такий вовчик!.. Постій же,– каже,– я тобі згадаю!
Та й пішла..
Лягла на шляху та й лежить. Ідуть чумаки з рибою; вона притаїлась, мов нежива. Чумаки дивляться – аж лисиця:
– Візьмім,– кажуть,– брати, та продамо – буде за що хоч погрітися!
Скинули її на останній віз та й Поїхали. Ідуть та й їдуть. А лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, та все кида по рибці на дорогу, все кида… От як накидала вже багато, тоді нишком і сама злізла. Чумаки ж поїхали собі далі, а вона позбирала рибку, сіла та й їсть.
Коли це біжить вовчик:
– Здорова була, лисичко-сестричко!
– Здоров, вовчику-братику!
– Що ти робиш, лисичко-сестричко?
– Рибу,– каже,– їм.
– Дай же й мені!
– Піди собі налови.
– Так як же я наловлю, коли я не вмію?
– Ну, як знаєш, а я не дам і кісточки!
– Так хоч навчи мене, як наловить.
А лисичка й дума: «Постій же! Ти мого бичка-третячка з’їв – я тепер тобі оддячу!»
– А так,– каже,– піди до ополонки, устроми в ополонку хвіст та потихеньку води ним і приказуй: «Ловись, рибко, мала й велика! Ловись, рибко, мала й велика!» То вона й наловиться.
– Ну, спасибі за науку! – каже вовчик.
От прибігає вовчик до ополонки, устромив в ополонку хвіст:
– Ловись,– каже,– рибко, мала й велика!
А лисичка з очерету:
– Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Вовчик хвостиком усе водить та:
– Ловись, рибко, мала й велика!
А лисичка:
– Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
Поки ловив вовчик рибу, поки хвіст так і прикипів в ополонці!.. Тоді лисичка в село:
– Ідіть, люди, вовка бить!
Люди як вискочать – з кочергами, з рогачами, із сокирами: вбили того вовка і пропав бідний! А лисичка й досі живе у своїй хатці.
[1] Коришувати, батькувати – лаяти.