Один багатий хазяїн мав велику череду.
А доглядав її пастух, якого звали правдивим.
Коли він приганяв череду додому, хазяїн зупиняв його на воротах і питав:
– Ну, як там мої корови?
– Ані хворі, ані здорові.
– А бичок мій круторогий?
– Дужий. Наче місяць повен.
– А травиця-муравиця?
– Зеленіє, наче глиця.
– А водиця в джерелі?
– Чиста. Змулена на дні.
Якось хазяїн вирішив піти на пасовисько і дорогою здибав свого давнього приятеля, що також надумав податися в гори до худоби. От той його й питає:
– За що люди називають твого пастуха правдивим?
– За те, що ні разу мені не збрехав.
– Не може бути, щоб я не спіймав його на брехні.
– Овва, який!
– Побиймося об заклад на половину твого багатства!
– Побиймося! – згодився хазяїн.
Довго міркував приятель, як примусити пастуха сказати неправду.
Якось пішов він на полювання в ліс, що був неподалік від пасовиська. А ввечері хазяїн пита у хлопця:
– Хто сьогодні полював у горах?
– Що вам сказати, господарю…– відповідає йому пастух.– Удалині я бачив сеньйора або сеньйору, верхи на коні або на кобилі, з рушницею або з гвинтівкою, із псом або з сучкою. А гнався цей сеньйор або за лисицею, або за лисом.
Наближався день, коли мала розв’язатися суперечка. Вранці приятелева донька, дуже вродлива й струнка дівчина, сіла на коня і, не сказавши нічого батькові, поскакала до загону пастуха. Коли посутеніло, дівчина повернулась і подала батькові серце бичка.
Приятель негайно повідомив хазяїнові, що його слуга забив племінного бичка.
Другого дня пастух, вертаючись із гір, устромив свою гирлигу в землю, начепив на неї капелюха і плаща та й каже:
– Гирлиго, стань моїм хазяїном і запитуй.
– Ну, як там мої корови? – питає його гирлига.
– Ані хворі, ані здорові.
– А бичок мій круторогий?
– …Ох! Нічого мені на це відповісти.
Прийшовши додому, пастух почепив торбину на цвях, сів та й зажурився. Незабаром його покликали. Люду зібралася сила-силенна. Усім було цікаво, що ж тепер скаже мудрий пастух. От хазяїн і питає хлопця:
– Ну, як там мої корови?
– Ані хворі, ані здорові.
– А бичок мій круторогий?
Пастух похнюпився.
– А бичок мій круторогий? – перепитав хазяїн.
Хлопець підвів голову, подивився на людей та й каже:
– Чорні очка, стан високий,
Загубили ви бичка!
Хазяїн аж підстрибнув від радості і закричав:
– О-хо-хо! Хай живе слуга, що вберіг моє багатство! А новий бичок ще буде! – І міцно обійняв хлопця.
Давній приятель хазяїна хутко одружив свою доньку із правдивим пастухом.