Був собі піп, який дуже не любив казання говорити. То однієї неділі виходить на казальницю і каже:
– Мої милі парафіяни, а знаєте, про що я вам нині буду казання казати?
– Ні, не знаємо,– кажуть люди.
– Та, коли ви не знаєте, то й я не знаю,– сказав піп та й зліз із казальниці.
На другу неділю знов піп виходить на казальницю.
– Мої милі парафіяни, а знаєте, про що я вам нині буду казати казання?
– Знаємо,– кажуть люди.
– Ну, коли знаєте, то нема вам що й казати. Кажемо всі од всієї душі!..
Приходить третя неділя, вже собі люди міркують, як би то його перехитрувати? Змовилися собі… Вилазить піп на казальницю.
– Мої милі парафіяни, а знаєте, про що я вам нині буду казати казання?
То одна половина людей у церкві каже: «Знаємо», а друга каже: «Не знаємо».
– Так? – каже піп.– Ну, то добре. Хай ті, що знають, та скажуть тим, що не знають.
Та й уже було по казанню.