Був бідний чоловік. Він не мав нічого, крім одної курочки. Каже своїй жоні:
– Жоно, не маємо що їсти, продаймо нашу курочку!
Поніс чоловік курочку на торг. Побачив купець на голові у птиці хрест і каже:
– Може, я куплю цю курочку, та мушу спитати у рабина дозволу, бо хрест у неї на голові.
Пішов купець до рабина, а той йому каже:
– Можеш собі купити. Заплати, скільки просить. Лиш най заріже оту курку, зварить її і принесе варену, та так, аби з неї нічого не пропало.
Так і зробили. Купив купець курочку й чекає, коли її дадуть йому зварену. А чоловік за гроші взяв муки, приніс додому й каже:
– Жоно, оцю курочку обскуби і звари, щоб купець узяв готову, зварену.
Поставили курочку варитися, а самі пішли у ліс по гриби, аби було щось до токану[1].
А в того чоловіка були два малі хлопчики. Коли батько з матір’ю відходили, то їм наказали:
– Хлопці, варіть курочку, та аби нічого з неї не з’їли.
А хлопчики, як курочка зварилася, дорадилися:
– З’їмо щось таке, аби няньо з мамою не примітили.
Один з’їв печінку, другий голову. Але коли з’їли, то побоялися батьків і втекли до хащі.
Прийшов купець за куркою і бачить, що голови й печінки немає.
– Та я тобі казав, щоб нічого не бракувало з курочки, а тут голови й печінки немає! – накинувся він на чоловіка.
– Це мої хлопці з’їли й зі страху повтікали.
– Поверни мені гроші, бо курочки я брати не буду, коли в неї немає голови й печінки.
– Я гроші не поверну, бо за них уже купив муки і ми собі зварили токану.
Пішов купець ні з чим.
А хлопчики пустилися по світу і потрапили в місто. Не знають, де дітися Лягли під ворота одного будинку. А в тому будинку жив багатий граф. Якраз цієї ночі він помер. А стражник на все місто барабанив: «Хто вранці зайде першим у графський будинок, той буде за графа». Хлопець, що з’їв із курочки голову, не спав і почув, що стражник оголошував. Він рано-вранці першим зайшов у графський двір. Там і залишився.
А його молодший брат зостався під воротами й почав плакати:
– Що мені тепер робити одному? Йду в хащу й там загину!
Плакав він довго, аж здрімався. Постелив собі під голову хусточку і спить. Коли проснувся, бачить, що йому з вуха випали гроші. Повернувся на другий бік – гроші впали і з другого вуха. Подумав собі хлопець: «Ну тепер буду добре жити!» Купив собі одяг, а потім зайшов у корчму поїсти. За столом питає:
– Що в цьому місті нового?
– Нічого нового не чути,– кажуть йому люди.– Тільки в царя є хитра дочка, ходять до неї в карти грати і всі програють.
– Я би пішов до неї покартятися, та я – простий хлопець, а вона – царівна.
Корчмар то почув, пішов у палац і сказав царівні:
– У мене полуднує один простий хлопець, хотів би з тобою пограти в карти. Чи може прийти?
– Може, якщо має великі гроші,– дозволила царівна.
Пішов хлопець грати. Царська дочка розкинула карти і стала вигравати. Тоді він витяг із кишені хустку, простелив і ліг на неї головою. Знову з обох вух викотилися золоті. Царівна питає:
– Від чого тобі падають з вух гроші?
– Бог таке дає,– посмішкується хлопець.
І дівчина каже:
– Пішли спати, бо я дуже стомлена. Ходи зі мною, в моє ліжко.
– Я не піду, бо я простий хлопець, а ти – царівна.
– Не біда, лягай і спи.
Він ліг, а царівна йому не дає спокою. Питає:
– Від чого тобі з вух падають гроші?
Доти допросила, що він їй розповів: «Була у нас курочка. Брат з’їв з неї голову й став графом, а я з їв печінку – і мені з вух котяться золоті».
Уночі дівчина встала, запалила свічку, зробила щось випити й дала хлопцеві. Як тільки він випив, йому стало недобре і почав блювати та так, що виблював курячу печінку. Царівна промила ту печіночку й нараз проковтнула. Тепер їй із вух почали падати гроші. Хлопця вигнали з палацу. Пішов він і плаче:
– Біда мені, біда мені, піду в хащу й десь загину!
Ходив по хащі, по лісові голий і голодний. Раптом йому запахли груші. Найшов і з’їв одну грушку. Як тільки з’їв, то виросли йому з голови роги, та такі великі, що не може по хащі ходити. Плаче:
– Ну, аж тепер мене бог побив! Мало що голоден – тепер уже не можу й ходити!
Йде помалу і знайшов криницю. Думає собі: «Хоч води нап’юся». Напився води – і роги відпали. Но слава богу!
Почав рубати пруття. Нарубав і виплів собі кошика. Нарвав у кошик груш, зачерпнув у скляночку водиці й пішов під царський двір.
Груші запахли і принцесі. Вона каже служниці:
– Ану, йди подивися, мабуть, чоловік продає десь груші.
Служниця пішла і під воротами побачила хлопця.
– Чи продаєте груші?–питає його.
– Продаю.
– Продайте принцесі, бо дуже їй запахли.
– Я принцесі дам і так, без грошей. На, бери: дві груші – для принцеси, дві – цариці і дві – цареві Але сама не пробуй їсти груші.
Молода принцеса жила в одній кімнаті, цариця – в другій, цар – у третій. Як з’їли вони груші, то всім трьом на головах повиростали роги, та такі великі, що не можуть ані ходити, ні лежати.
А хлопець був чесний – решту грушок висипав у такому місці, щоб їх ніхто не знайшов. Живе собі помалу і чекає, що то буде з царськими рогами.
А до царя приходять всілякі дохтори – помогти не можуть.
А хлопець купив собі докторську одежу, зайшов до корчми і знову розпитує:
– Що нового в місті?
– Нового є досить,– кажуть йому люди.– У царя, цариці і принцеси виросли роги на голові. І скільки є в державі докторів – ніхто не може зняти ті рожиська.
Хлопець похвалився:
– А я можу зняти!
Корчмар побіг у царський двір і сказав, що він знає молодого доктора, який береться вилікувати царську родину від рогів.
– Нехай прийде до мене! – зрадів цар.– Я дам йому все, що буде хотіти!
Прийшов хлопець у палац і найперше зайшов до принцеси. Почав крутити її роги. Вона не дає – плаче, що болить. Тоді хлопець крикнув:
– Давай сюди курячу печінку!
Вона реве ще гірше. Хлопець узяв сокиру і почав рубати її роги. Рубає і кричить:
– Давай назад курячу печінку! Давай назад!..
Принцеса побачила, що мусить віддати, бо лишиться не тільки без рогів, але й без голови. Погодилася. Хлопець обмив печінку, проковтнув – і знову йому з вух почали котитися новенькі золоті. Він зрадів. Принцесі дав напитися водиці – і роги відпали. Дав і цареві, і цариці – і в них роги відпали. А хлопець попросив, аби цар дав за нього дочку.
Справили весілля. Прийшли міністри, графи. Так хлопець зустрівся зі своїм братом – графом. А після весілля вони взяли до себе і бідних батьків.
І казці кінець.
[1] Токан – страва з кукурудзяної муки