Одного разу Злий вирушив у далеку дорогу. Він дуже стомився і ледве волочив ноги.
Дорогою наздогнав його на коні Добрий.
Поговорили вони, аж виявилося, що йдуть в одне й те саме місце.
– Посади й мене на коня! – почав благати Злий.– Я дуже стомився.
– Коневі важко везти двох,– відповів Добрий,– Краще зробімо так. Я поступлюся тобі місцем. Доїдь верхи он до того дерева, залиш там коня, а сам далі йди пішки. Я підійду, сяду на коня і знову тебе наздожену. Так і будемо їхати з тобою одним конем по черзі.
Сів Злий на коня й поїхав уперед. А Добрий пішов слідом за ним. Ось підходить він до дерева дивиться – нема коня. Обдурив його Злий і поїхав, куди йому заманулося.
Іде Добрий далі, аж трапився йому густий ліс. Бачить – стоїть хатинка.
Ото й вирішив Добрий тут відпочити.
У хатинці не було нікого, але у величезному казані варилося м’ясо.
Здивувався Добрий: «Господаря нема, а обід вариться. Дивно!..»
Умочив пальця мандрівник у казан, покуштував обід і поліз на горище спати.
Не встиг він заплющити очі, як увійшли до хати вовк, лисиця і лев.
– Ой-ой,– стривожилася лисиця,– хтось куштував наш обід.
– Ніхто не куштував! – заспокоїв її лев.
Стали звірі обідати й розповідати, хто як час провів.
Руда й каже:
– В одній занедбаній оселі я знайшла скарб. У землю закопано горщик, повний золота. Доведеться його стерегти.
А вовк мовив:
– У бая хворіє дочка красуня. Батько обіцяв віддати її заміж за того, хто вилікує дівчину. А я знаю надійний спосіб од хвороби. В байській отарі є ряба овечка. Треба вирізати у неї серце й натерти ним тіло дівчини. Тоді вона швидко видужає. От сьогодні я пильнував рябу овечку.
Тепер левова черга розповідати:
– Щоночі я краду одного коня з байського табуна. А хазяїн і не знає, хто це робить. Він обіцяв віддати цілий табун тому, хто зловить злодія. А я не боюся – мене жоден кінь не наздожене. Але в тому табуні є маленьке лоша, тільки воно одне може мене наздогнати.
Пообідали звірі й полягали спати.
А рано-вранці покинули вони хатинку. Слідом за ними пішов і Добрий.
Дістав він одяг знахаря, прийшов до бая та й каже:
– Я можу вилікувати твою дочку.
Бай дуже зрадів і запросив Доброго до юрти.
Наказав Добрий спіймати рябу овечку й вирізати у неї серце. Натер ним тіло дівчини, і вона видужала.
Одружився з нею Добрий і пішов шукати занедбану оселю, про яку розповідала лисиця. Викопав той горщик з золотом і пішов до бая, власника кінського табуна.
– Що ти даси мені, коли я спіймаю злодія, який щоночі краде у тебе по коню? – запитав Добрий.
– Я дам тобі цілий табун коней! – пообіцяв бай.
Пішов Добрий до табуна, осідлав маленьке лоша й став чекати на лева. Вночі підкрався лев, схопив коня і помчав у степ.
Добрий кинувся за ним, наздогнав і вбив його.
Наступного дня Добрий одержав од бая табун коней і відвів його у свій аул.
* * *
Минув рік, і Добрий зустрівся із Злим.
Добрий уже став заможним, а Злий – бідним. Крізь старий драний халат світилося голе тіло, а з малахая стирчало клоччя брудної вати.
– Я винен перед тобою,– пробубнів Злий.– Я вкрав твого коня, але добра він мені не приніс. А ти й без коня розбагатів. Як прийшло до тебе таке щастя?
Розповів йому Добрий, як він потрапив у хатину та підслухав розмову звірів і яку вигоду добув для себе з того всього.
Попрощався Злий і поспішив у ліс. Натрапив і він на ту хатину, про яку розповідав Добрий. Побачив у казані варене м’ясо, наївся досхочу, запив сурпою[1] й поліз на горище відпочивати.
Незабаром прийшли до хатини вовк і лисиця.
Заглянула лисиця в казан і закричала:
– Ой-ой, хтось з’їв наш обід!
Почали вони шукати ненажеру і знайшли його на горищі. Від Злого й духу не залишилося…
[1] Сурпа – напій.