Жив собі падишах, що мав три дочки. Найбільше він любив меншу, яка була веселою, пустотливою і майстринею на всі руки. Одного разу падишах запитав у старшої дочки:
– Скажи, дочко, ти мене любиш?
– Я вас люблю більше, ніж увесь білий світ! – відповіла вона.
Наступного дня падишах запитав у середульшої дочки:
– Скажи, дочко, ти мене любиш?
– Ви мені найдорожчий на світі! – відповіла вона.
Третього дня запитав падишах у меншої дочки:
– Скажи мені, дочко, ти мене любиш?
– Я вас люблю, тату, більше, ніж ложку солі! – відповіла вона.
Почувши відповідь своєї найулюбленішої дочки, падишах дуже образився і розгнівався. Він викликав головного візира і наказав йому:
– Хто завтра рано-вранці першим підійде до воріт палацу, за того й віддам заміж свою меншу дочку.
Наступного дня, вранці, біля воріт палацу з’явився бідний юнак з торбиною за плечима. Його завели до палацу, сказали про волю падишаха, і, як не опиралася менша дочка, батько віддав її заміж за бідного хлопця, випровадивши молодих за ворота палацу.
Привів юнак молоду дружину у свою напіврозвалену хатину, поставив перед нею глечик з водою і пригостив сухарем. Не занепала духом молода дружина. Вона дістала з кишені гаманець з грошима і наказала чоловікові купити їй на базарі ткацький верстат, вовни і фарби.
Через місяць юнак поніс на базар чудовий килим, витканий молодою дружиною, і вторгував за нього цілий гаманець золота. Минув деякий час – і молодята збудували собі будинок, народився в них хлопчик, якого нарекли ім’ям падишаха.
Коли хлопчик підріс, мати послала його в палац до дідуся. Володар радо прийняв онука і дуже полюбив його. Якось хлопчик запитує в діда:
– Дідусю, я дуже часто приходжу до вас у гості, а чому ви ніколи не прийдете до нас?
Падишах здивувався такому запитанню внука і ось що йому відповів:
– Я до вас у гості не приходжу тому, що ви не зможете прийняти мене, як належить прийняти падишаха. Адже ж я не зможу завітати один. Зі мною прийдуть усі мої візирі, придворні, моя варта…
Прийшов хлопчик додому та й розповів про все матері. А мати йому й каже:
– Йди, скажи дідусеві, який би не був у нього почет, я всіх прийму і пригощу як належить. Вони будуть задоволені.
Володар, почувши відповідь дочки, зрадів і наказав головному візиру готуватися до відвідин меншої дочки.
До приїзду гостей менша дочка приготувала сорок різноманітних страв. Тридцять дев’ять вона посолила, а в сорокову страву, яку приготувала спеціально для батька, солі не поклала.
Падишах був дуже радий зустрічі з дочкою. Вона посадовила батька на найпочесніше місце і поставила перед ним найсмачнішу страву. Володар покуштував і здивовано подивився на дочку:
– Ти запросила мене, щоб ще раз зганьбити? – сказав ображено падишах.
– Чому ви так говорите? – здивувалася дочка. – Хіба я можу зганьбити людину, яка для мене найдорожча на світі! Просто я хотіла, щоб ви самі оцінили, як буває дорога ложка солі…
Зрозумів старий володар, що даремно колись образив свою улюбленицю – меншу дочку, що не зрозумів тоді всієї глибини змісту мовлених нею слів. Падишах вибачився перед дочкою, влаштував бенкет на все царство й оголосив сина меншої дочки своїм спадкоємцем.