Жило собі три сестри. Наймолодша була не така розумна, як старші, то вони й кривдили її ще й дурненькою прозивали.
В найстаршої сестри був маленький синок.
Раз пішли старші сестри на річку прати і взяли з собою дитину купати. Прийшла до них дурненька та й каже:
– Сестрички, навіщо ви його так миєте-вимиваєте? Побачать лебеді, подумають, що їхня дитина, та й занесуть.
Сестри нічого дурненькій не відповіли. Викупали хлопчика – він такий білий-білісінький став, поклали на березі й почали собі прати.
А в цей час прилетіла відьма, обернулась лебедем і вкрала дитину.
– Де дитина?! Де дитина?! – загукали вони.
– Казала ж, не купайте так набіло,– озивається дурненька. – Коли ви прали, прилетіла відьма, обернулась лебедем і вхопила дитину.
– Піду я дитину шукати,– каже середульша сестра. Відрізала вона шмат сала, півпаляниці і рушила в дорогу. Прийшла вона в країну, де росте багато груш, яблунь, вишень – а там аж гілля вгинається від плодів.
– Дівчинонько-голубонько, потруси мене, щоб легше було мені гілля тримати,– просить груша.
– Ніколи! – відказала дівчина й мерщій далі.
Аж тут яблуня просить:
– Дівчинонько-голубонько, потруси з мене яблука, щоб легше було мені гілля тримати.
– Ніколи! – відказала сестра й подалася далі.
Іде, іде та й приходить до печі, а там повно пирогів.
– Дівчинонько-голубонько, витягни з мене пироги, щоб не пригоріли,– просить піч.
– Ніколи! – відрізала сестра й пішла собі далі.
Аж зустрічає вона рябу корову на пасовиську.
– Дівчинонько-голубонько, видій мене, щоб легше було мені ходити,– просить корова.
– Ніколи! – відповіла вона і пішла далі.
Іде вона та й іде. Уже й темніти почало. Запримітила дівчина вогник і звернула туди. Незабаром підійшла до хатини, а в ній коло дверей піч стоїть. На печі муркоче великий смугастий кіт, на долівці лежить купа дров. У кутку, на ослоні, простяглася відьма, а біля неї дитина.
Побачила відьма гостю й каже:
– Дочко, пошукай мені в голові. Як руками не хочеш, то візьми в кутку тріску.
Вибрала сестра тріску в кутку і стала відьмі в голові шукати.
А відьма дрімала, дрімала та й заснула. Тоді сестра схопила дитину й давай тікати. Прокинулася відьма, сіла верхи на рогача і ну доганяти сестру з дитиною. А та вже встигла з дитиною до корови добігти. Тут вона й почула, що відьма наближається. Прибігла до корови і просить її, благає:
– Корівко рябесенька, оборони мене од відьми!
– Не схотіла мене подоїти – не буду тебе й захищати,– відмовилася корова.
Прибігла втікачка до печі:
– Піченько, піченько, оборони мене од відьми!
– Не витягла пирогів – не буду тебе захищати, – відмовилася піч.
Прибігла втікачка до яблуні:
– Яблунько, яблунько, оборони мене од відьми!
– Не схотіла потрусити яблук – не буду тебе захищати,– відмовилася яблуня.
Прибігла втікачка до груші:
– Грушенько, грушенько, оборони мене од відьми!
– Не схотіла потрусити груш – не буду тебе захищати,– відмовилась і груша.
Наздогнала відьма втікачку й відняла дитину.
Вернулася сестра без дитини й про все розповіла рідним. Тут і дурненька подала голос:
– Коли б ви тільки дали мені сала й хліба, то я б принесла дитину.
Подумали сестри, подумали й сказали:
– Ну що ж, іди.
Дали сестри дурненькій шматок сала та півпаляниці і вирядили в дорогу.
Іде собі дурненька, іде, їсть сало з хлібом. Підходить до груші.
– Дівчинонько-голубонько, потруси мене, щоб легше було мені гілля тримати,– просить груша.
– Які ж у тебе гарнесенькі груші! – здивувалася дурненька. І стала трусити грушу. Натрусила стільки, що мало їх і на дереві лишилося. Набрала повний фартух, іде, їсть – аж за вухами лящить. Згодом підійшла до яблуні.
– Дівчинонько-голубонько, потруси мене, щоб легше було мені жити,– просить яблуня.
– Ой, які ж прегарні яблучка,– здивувалася дурненька. Потрусила дерево, замалим усіх яблук не позбивала. Набрала повний фартух яблук, іде собі, смакує.
Ось і піч недалеко.
– Дівчинонько-голубонько, витягни з мене пироги, щоб не підгоріли,– просить її піч.
– О, які чудові пироги тут печуться! – здивувалася дівчина, заглянувши в піч.– Добре, пічечко, я зараз.
Вийняла пироги з печі й наклала собі повний фартух.
От стріла корову.
– Дівчинонько-голубонько, видій мене, щоб легше було мені ходити,– просить корова.
– Добре, рябенька, видою, теплого молочка покуштую,– відповіла дурненька.
Подоїла вона корову, напилася молока та й рушила собі далі.
Іде вона та йде, от уже й темніти почало. Дісталась нарешті до хатинки, в якій відьма жила. Відьма розляглася на ослоні й дитину біля себе тримає. Побачила гостю та й каже:
– Пошукай, дочко, мені в голові. Як руками не хочеш, то візьми тріску в кутку.
Вибрала дурненька тріску і почала в голові відьми шукати. Відьма дрімала, дрімала та й заснула. Тоді нашкребла дівчина глини з долівки, заліпила відьмі очі, котові дала того сала, що не доїла, взяла дитину й ну тікати. Прокинулася відьма, зіскочила з ослона, але ніяк очей не може розплющити. Утямила, що очі глиною заліплені, та як заверещить:
– То це та нечиста сила, що була тут, очі мені заліпила! Котику-голубчику, порятуй мене!
– Ніколи, ніколи,– промуркотів кіт,– сало їм. Сало їм…
– Потім з’їси, котику! Мерщій до мене, глину з очей сколупай!
– Ніколи,– знову промуркотів кіт.– Сало їм! Тільки-но з’їм, тоді й сколупаю.
Мусила відьма чекати, поки кіт сало з’їсть. А коли кіт глину з її очей сколупав, відьма сіла верхи на рогача й погналася за дурненькою. Дівчина встигла мало не до корови добігти. Чує – аж відьма її вже доганяє. Прибігла вона до корови, благає:
– Корівонько рябесенька, оборони мене од відьми!
– Ти мене послухала, то і я тобі допоможу,– каже корова. Стала вона на дорозі і ну відьму рогами колоти, не давати їй верхи на рогачі далі їхати.
Тим часом дурненька прибігла до печі:
– Пічечко, пічечко, оборони мене од відьми!
– Ти мене послухала, то і я тобі допоможу, – відповіла піч і стала черепками та уламками цегли шпурляти, не пускати відьму далі їхати.
Прибігла дурненька до яблуні:
– Яблунько, яблунько, оборони мене од відьми!
– Ти мене послухала, і я тобі допоможу,– відповідає яблуня і ну відьму гіллям бити, не пускати її далі їхати.
Прибігла дурненька до груші:
– Грушко, грушко, оборони мене од відьми!
– Ти мене послухала, то і я тобі допоможу,– сказала груша і загородила відьмі дорогу, гіллям її відштовхує.
Відьма уже зовсім знесиліла, впала під грушею та й посиніла.
А дурненька здоровісіньку дитинку принесла щасливій матері.