Як братік Кролик одірвав собі хвоста
Одного разу братік Кролик гуляв по вулиці, гордо вимахуючи своїм чудовим пухнастим хвостом. Бо у Кролів колись були такі ж великі та пишні хвости, як і в Лисиць. Година була морозна, і братік Кролик аж пританцьовував на ходу.
Іде він собі та йде, коли ж назустріч йому чимчикує братік Лис, та ще й несе велику низку риби. А в той час Кролик з Лисом були великими друзями.
– Здоров був, братіку,– привітався Кролик.
– Здоров,– відповів Лис.
– А де це ти взяв стільки риби?
– Де? Звісно – в річці наловив.
Тут хитрющий Лис вирішив скористатися нагодою й піддурити Кролика. Він порадив Вухатому піти до ополонки, опустити в воду хвоста й чекати до ранку, поки на нього начіпляється вдосталь риби.
Братік Кролик так і зробив. Діждавшися вечора, він узяв з собою відро, тепло одягнувся, щоб не змерзнути, та й кинувся притьмом до річки.
Вмостившись на краю ополонки, Вухатий опустив хвоста у воду і став чекати. Клятий мороз аж тріщить, а братік Кролик сидить і не ворухнеться: боїться сполохати рибу.
Так просидів бідолаха до ранку. А коли на обрії всміхнулось ясне сонечко, вирішив тягнути. Смикнув раз, сіпнув другий,– хвіст неначе прикипів.
«Ото багато, мабуть, начіплялося риби! – подумав Кролик.– Тепер хай братік Лис не хизується своїм уловом».
Вперся Вухатий всіма чотирма лапами і щосили потягнув. Коли це щось як трісне! «Ой-ой!» заверещав бідолашний Кролик. Помацав ззаду, а хвоста нема – одірвався!
З тих пір у всіх кроликів такий куций кумедний хвіст.
Як братік Кролик ходив до Лиса в гості
Після пригоди з хвостом Вухатий уже не довіряв своєму підступному другові. А Лис весь час тільки й думав про те, як би то ошукати братіка Кролика.
Довго казка мовиться, та швидко діло робиться. Йде якось Лис дорогою, коли назустріч йому Кролик.
– А почекай-но, братіку! – гукнув Лис.
– Нема коли,– відмовив обережний Кролик, настовбурчивши вуха.
–- Постривай. У мене є до тебе діло.
– Ну, то кажи. Та не підходь близько, бо в мене розвелося багато бліх.
– Забудь старе, братіку. Давай, нарешті, помиримось,– промовив Лис солоденьким голосом.
Кролик почухав собі за вухом, подумав трохи і каже:
– Гаразд, приходь завтра до мене на обід.
Він завжди був готовий жити в мирі з тими звірами, які хотіли жити в мирі з ним.
– Прийду,– відповів Лис і притьмом кинувся додому, щоб Кролик не помітив його радості.
От і завтра наступило. Наш Кролик з жінкою схопився ще до зорі, щоб приготувати смачні страви. Він був не скупий і не пожалкував найкращих овочів з свого городу. Обід вийшов на славу. Коли все було готове, вбігли діти та й кричать:
– Матусю! Таточку! Вже Лис іде!
Кролик посадовив усіх за стіл і став чекати. Та Лиса чомусь нема й нема… Тоді Кролик тихесенько визирнув за двері. І що ж він бачить: Лис ховається за причілком, тільки довгий хвіст нетерпеливо метляється сюди-туди.
Тут Кролик зметикував, що клятий Лис хоче його спіймати і лише чекає, поки він вийде надвір. Проте Вухатий вдав, ніби нічого не бачить, і голосно заспівав:
| Там, де олію ти розлив, Одразу і впадеш; А там, де вовни хоч пучок, То й шкуру ти знайдеш. |
Проспівав та й пішов собі в хату. Поїли вони сім’єю смачний обід, наче нікого й не ждали в гості.
Наступного дня Лис переказав, що захворів, і запросив Вухатого в гості до себе. Той обіцявся прийти.
Діждавшись обіду, наш братік Кролик причепурився та й побіг до хижки Лиса. Дослухався, чує: стогне Лис, наче й справді хворий. Вухатий зазирнув у двері, бачить: сидить Лис, закутаний у ковдру, біля порожнього полумиска і гострить довгий ніж… Кролик зрозумів на кого, але сміливо зайшов до хижки і привітавсь:
– Здоров був, братіку! Я бачу, у тебе курча сьогодні на вечерю…
– Еге ж,– одмовив Лис.– Та яке ситеньке і смачне…
Вухатий підкрутив вуса і запитав:
– А в тебе є до нього хрін? Ти ж знаєш, що я м’яса без хріну не їм.
Сказавши це, Кролик вискочив з хати і сховався в кущах.
Лис зрозумів, що йому не ошукати Вухатого, і, забувши про хворобу, кинувся навздогін. Але братік Кролик був меткіший. Він щодуху дременув через кущі і миттю доскакав до своєї хатки.
Пригода з Смоляним Чоловічком
Розлючений тим, що йому не вдалося з’їсти Кролика, Лис розшукав великий шматок смоли і зліпив з неї Смоляного Чоловічка. Потім поклав його край дороги, а сам сховався у кущах та й жде. Сидів, сидів, коли це бачить – по дорозі йде Вухатий: скік-скок, скік-скок.
Угледівши маленьку людину, Кролик здивувався і захотів ближче познайомитися з нею.
– Здоров був, братіку! – вклонився Кролик Смоляникові.
Чоловічок мовчав. А клятий Лис принишк тимчасом у кущах.
– Яка сьогодні гарна година. Правда? – вів далі Кролик.
Та Смоляник мовчав, як пень. Лис перестав і дихати, прислухаючись до того, що робиться на дорозі.
– Ти що, глухий?! – розсердився наш Вухатий.
Той ні пари з уст. А Лис сидів тихо-тихо.
– Ну, задавако! – вигукнув братік Кролик.– От я навчу тебе ввічливості!
Лис посміхнувся сам до себе, а маленький Смоляник мовчав, як риба.
– Ах ти ж нахабо! – напосідав на Чоловічка Вухатий.– Якщо ти зараз же мені не скажеш «здрастуй», то я з тебе дух виб’ю!
Та Смоляник – нітелень, а братік Лис аж дрижав від мовчазного сміху.
Урвався Вухатому терпець, і він затопив Смолянику у праве вухо. Та що це?.. Рука його враз прилипла!..
– Ану, пусти! – закричав братік Кролик і затопив йому у ліве вухо. Звичайно, друга рука його теж прилипла.
Кролик з розмаху вдарив Смоляникові в живіт ногою, нога теж пристала до смоли.
– Пусти, кажу! Бо я з тебе дух виб’ю,– несамовито вигукнув Вухатий і стукнув Смоляного Чоловічка головою, та так прилип, що й поворухнутись вже не міг.
Тут Лис і вискочив з кущів.
– Здрастуй, братіку Кролику! – звернувся він єхидно.– Чого це ти надувся? Чим це ти так невдоволений?
А потім упав на землю і так зайшовся сміхом, що трохи живота не порвав.
Як братік Кролик перехитрив хижого Лиса
Братік Кролик знав, що тепер йому загрожує справжня небезпека, та він, як завжди, покладався на свою кмітливість.
А Лис тимчасом скаженів:
– Ага, піймався! Тепер я вже не випущу тебе!! Досить тобі бігати в моєму лісі, який ти і твій клятий рід вважаєте своїм. Хто тебе просив приходити сюди і лізти до цього Смоляного Чоловічка? Хто приліпив тебе до нього?! Сам, дурню, сам! От і лишайся тут, поки я піду назбирати хмизу, щоб засмажити тебе живцем.
Тут братік Кролик каже йому так смирно, слухняно:
– Роби, що хочеш, братіку, тільки не кидай мене в оті колючі кущі шипшини…
– А й справді, навіщо мені розводити багаття, коли я можу повісити тебе!
А Кролик знову:
– Вішай мене, вішай мене швидше, братіку, тільки не кидай в оті колючі кущі шипшини!..
– Ет, кат візьми! В мене ж нема мотузки. Краще вже я втоплю тебе.
А наш Кролик каже ще покірніше:
– Топи мене, топи скоріше, братіку, тільки не кидай в оті колючі кущі шипшини!..
– Тут же нема води поблизу. Краще я оббілую тебе.
А Кролик, знай, просить:
– Лупи мене, братіку Лис, повиймай очі, відірви вуха, відломи ноги,– тільки не кидай в оті колючі кущі шипшини!..
Та Лис хотів зробити йому якнайболячіше.
– Раз ти боїшся,– каже,– то я тебе кину в кущі шипшини.
Схопив він нещасного за ноги і з усієї сили швиргонув у саму гущину колючої шипшини. Щось затріщало, зашаруділо. «Ну,– думає Лис,– прийшов кінець братіку Кролику». Коли це чує, хтось гукає його. Дивиться, аж на горбочку за кущами сидить Кролик живий-живісінький, обтрушує сміття і кричить: – Шипшини кущ – мій рідний дім, Лисику! Шипшини кущ – мій рідний дім!
Прикра помилка сірого Вовка
Розлючений Лис довго бігав по лісі, мов навіжений, бо ніяк не міг простити собі, що так легко спіймався на гачок братіка Кролика.
Бігав він, бігав, коли це бачить: назустріч суне Вовк.
– Здоров був, братіку! – радо звернувся до нього Сірий.
– Здоров! – буркнув Лис.
– А чом це ти такий сьогодні сердитий?
– А яке тобі до цього діло? – розсердився Лис.
Вовк допитувався далі, і Лис, нарешті, розповів про те, як обдурив його братік Кролик.
– Давай, брате, спіймаємо Кролика,– запропонував Вовк.
– А як? – одразу запалився Лис.
– Та дуже просто… заманимо його до тебе, от і все.
– До мене?! – здивувався Лис.
– Авжеж. Ти біжи хутчій додому і вдай, що помер. Тільки не ворушись, аж доки Кролик не почне мацати тебе. Тоді й хапай його!
На цьому й порішили. Лис майнув додому, а Вовк побіг до хижки братіка Кролика. Постукав раз, постукав другий і чує обережний голос:
– Хто там?..
– Друг! – відгукнувся Вовк.
– Багато друзів – сила клопоту,– одмовив йому хитрий Кролик.– Чого тобі?
– Погані вісті, братіку,– заскиглив Вовк.
– Та ну! А що ж там скоїлось?
– Сердега Лис помер сьогодні вночі.
– А як же ти про це довідався?
– Та ходив провідати його і застав бідолаху уже зовсім холодним.
Братік Вовк мерщій сховався в кущі і став спостерігати, що ж то буде далі. А братік Кролик почухав собі трохи за вушком та й пострибав до хижки Лиса.
У дворі нікого не було. Постукав у двері – ніхто не відзивається. Тоді Кролик сміливо зайшов у кімнату. Дивиться – лежить на тапчані братік Лис. Лежить, ну зовсім неначе живий!..
От братік Кролик і говорить наче сам до себе:
– Ще нікого нема… Навіть товариш Лиса Мишоїд не з’явився на похорон. Треба посидіти коло бідолахи. А може, Лис і не вмер? Може, він тільки прикидається? Та ні! Він мертвий, як колода. Кажуть, що мертві, коли до них приходять друзі, підіймають праву ногу і кричать: «Агов!..»
Хижий Лис миттю підняв ногу і як крикне: «Агов!» А братік Кролик ноги на плечі та й хода з хати.
Так Вовчисько пошився в дурні. Хоч і вважав він себе дуже спритним, та братік Кролик був куди спритніший.
Як братік Кролик осідлав хижого Лиса
Недалечко від хижки Кролика жила вдова-крольчиха місіс Медоуз з трьома гарнесенькими дівчатками.
Коли рознеслась чутка про дивну пригоду братіка Кролика з Смоляним Чоловічком, вони з нетерпінням чекали на Вухатого, щоб почути про все з його уст.
Та от настала неділя, і братік Кролик завітав до них у гості. Дівчатка мало не вмирали од нетерпіння скоріше почути цікаву розповідь. А Кролик сів собі на ослінчик, вийняв кисет, насипав тютюну в люльку, попихкав нею і лиш потім почав:
– Шановні леді! А чи знаєте ви, що братік Лис цілих тридцять років був скакуном у мого дідуся. Можливо, й більше… Та я ручуся лише за тридцять років. Коли ж Лис зостарівся, дідусь вигнав його геть, і тепер той тиняється по світі як неприкаяний…
Довго ще братік Кролик забавляв чесну громаду своїми теревенями. Дівчатка весело хихотіли, а місіс Медоуз тільки хитала головою. Коли звечоріло, Вухатий гордо підвівся, манірно вклонився дівчаткам, кивнув старій і рушив додому.
На другий день і братік Лис завітав до місіс Медоуз. Та тільки-но він почав вихвалятися, що мало не вловив братіка Кролика, як дівчатка запитали його, чи правда, що він був скакуном у діда братіка Кролика. Лис мало не луснув од злості, а потім і каже:
– Побачимо ще, хто на кому прискаче верхи у цей двір!..
І одразу ж побіг, щоб упіймати братіка Кролика. Той заздалегідь сподівався такого лиха, тому добре закрився в хижці на всі запори. Лис стукає – нікого, гукає – ніхто не відзивається. Тоді він як загатить в двері ногами. Коли це чує кволий голос братіка Кролика:
– Хто там?.. Це ти, сусідо Лис? Чи не сходиш ти за лікарем? Я щось заслаб…
– Я прийшов по тебе,– пояснив Лис.– Дівчата місіс Медоуз запрошують тебе в гості.
– Куди там мені йти! – каже Кролик.– Я й встати не можу.
– То я понесу тебе! – мовив .нетерпляче Лис.
– На чому?..
– На руках.
– Ні, ні. Ти ще впустиш мене. Краще вже посади собі на спину…
– Та добре вже, посаджу. Тільки виходь швидше.
– А де ж ми сідло візьмемо? – спитався, виходячи, Кролик.– Я ж можу впасти без нього…
– У мене є й сідло!
– Яка з нього користь, коли нема вуздечки…
– І вуздечку знайду!
– Ну, то гаразд. Зосталося тільки дістати стремена, щоб зручніше було сідати на тебе.
– У мене є й стремена! – наполягав Лис.
– Тоді поїхали,– погодився братік Кролик.
А Лис трохи подумав та й каже:
– Я підвезу тебе до воріт, а там ти трохи пройдеш пішки…
Вухатий дав згоду, і Лис побіг по збрую.
Кролик, звичайно, знав, що Лис затіває капость, та сподівався перехитрити його.
От і браті к Лис вернувся, споряджений, як справжній скакун: зверху – сідло, в зубах – вуздечка, а по боках – стремена.
Миттю Вухатий скочив у сідло і зразу ж почав вовтузитись.
– А що ти там робиш, братіку? – спитався здивований Лис.
– То я відкочую штани…
Насправді ж Кролик чіпляв до ніг остроги, щоб підганяти клятого Лиса.
Нарешті вже стало видно хижку місіс Медоуз. Лис зупинився, щоб дати Кролику злізти. Тут Вухатий як зажене йому остроги в боки! Зірвався Лис з місця і чимдуж поскакав далі.
Місіс Медоуз з дівчатками сиділи на призьбі і добре бачили свого сусіду на чудному скакуні.
Припнувши Лиса до тину, Кролик поважно увійшов до хати, запалив довжелезну сигару, як заправський пан, і сів за стіл.
– Шановні леді! – звернувся він повагом до господинь.– Чи не казав я вам, шо братік Лис цілих тридцять років був скакуном у мого дідуся? Зараз він дуже розлінився, та через місяць або два я зроблю з нього те, що треба…
Наш Вухатий ще довго розважав сусідів, а бідний Лис майже цілий день стирчав на посміх попід тином.
Як хижий Лис знову пошився в дурні
Братік Кролик довго ще розважався з дівчатками місіс Медоуз, а Лис стояв, мов той пень, на дорозі. Нарешті, Вухатий чемно попрощався з господарями, відв’язав Лиса, хвацько скочив у сідло і поскакав собі геть.
Та тільки-но хижка місіс Медоуз сховалась за горою, Лис наче сказився. Він підскакував високо вгору, падав, брикався, щоб якось-то скинути ненависного вершника. А братік Кролик тимчасом все дужче заганяв йому в боки гострі остроги. Тоді Лис ліг на землю і почав качатися, мов навіжений. Кролик ледве вискочив із сідла і кулею метнувся в кущі.
Біжить він та й біжить, чує – доганяє його Лис. Коли це бачить попереду високе дерево з дуплом. От він і шмигнув туди.
Сидить Кролик у дуплі та й посміхається собі у вуса. А Лис так натомився, возячи його на спині, що впав на землю і лежить, наче мертвий.
Коли не летить голодний Мишоїд. Як побачив свого товариша, давай плакати:
– Горе ж мені, горе! Мій єдиний побратим помер! А Лис, як почув це, одразу підскочив та й каже: – Не вмер я, братіку, не вмер! Я упіймав, нарешті, вражого Кролика. Ти посидь, постережи його, а я вбігаю додому по сокиру.
Братік Кролик чув, що Лис пішов, але удав, наче нічого не знає. Трохи згодом він кличе:
– Агов, Лисику! Агов!!
Мишоїд мовчить, нічого не каже.
Тоді Вухатий ображено промовив:
– Не хочеш зо мною говорити? Ну, й не треба. Я добре знаю, що ти на мене чатуєш. Жаль тільки, що братіка Мишоїда нема поблизу…
Мишоїд стрепенувся і, намагаючись підробитись під голос Лиса, запитав:
– А нащо він тобі?..
– Та тут у дуплі сидить білочка. Була б для нього добра пожива.
– А як же її звідти дістати?! – закричав уже своїм звичайним голосом жадібний Мишоїд.
– Я можу вигнати її крізь щілину з протилежного боку.
– Так жени її скоріш! – зрадів Мишоїд і побіг за дуба. А Кролик тимчасом вискочив із дупла і поскакав собі додому.
Як викрутився братік Мишоїд
Братік Мишоїд не знайшов ніякої щілини по той бік дуба і зрозумів, що братік Кролик обдурив його. «Дай,– думає,– прикинусь перед братіком Лисом, наче нічого не знаю. Тоді, принаймні, не я один кліпатиму очима».
От і братік Лис повернувся з сокирою на плечі.
– Ну, як там наш Кролик? – одразу спитався він у Мишоїда.
– Нічого. Мабуть, заснув у дуплі.
– Хай спить. Ми скоро розбудимо його!..– і, поплювавши на долоні, Лис почав рубати дуба.
Коли діра була вже чимала, він заглянув у дупло і зрозумів, що Мишоїд випустив братіка Кролика. «Я ж тобі покажу!» вирішив Лис і продовжував спокійнісінько рубати. Потім удав, що лізе в діру, і закричав:
– А йди-но сюди, братіку. Мені здається, що я вже бачу Кролика!..
Дурненький Мишоїд підбіг і застромив свого дзьоба у дупло. Тут брат і к Лис і схопив його.
– Ага, спіймався, ледащо! і
– Пусти мене, братіку Лис, пусти! – заволав Мишоїд.– Дивись, щоб братік Кролик часом не втік! Ти ж майже добрався до нього!
– Навіщо мені Кролик, коли я добрався до тебе! – гарчав Лис.
– Пусти мене, братіку Лис, пусти! – репетував зляканий Мишоїд.– Моя стара жде мене не діждеться… Кролик ще там, клянусь тобі!
– Де він в біса там, коли я бачу жмут його шерсті он на тому кущі, а сюди прибіг він з іншого боку.
Тут бідний Мишоїд і признався, як було діло, а Лис розлютився ще дужче.
– Тоді ти заміниш мені його! Ось я кину тебе в вогонь, засмажу живцем і з’їм замість Кролика.
– Якщо ти кинеш мене у вогонь, я полечу,– налякав його Мишоїд.
– Тоді я зразу розіб’ю тебе об землю.
І братік Лис схопив бідолаху за хвіст та як розмахнеться. Тут пір’я з хвоста вирвалось і залишилось у братіка Лиса в руці, а Мишоїд шугнув угору.
– Спасибі, що поміг мені злетіти, братіку! – крикнув він оскаженілому від люті Лису.
Підібгав Лис хвоста та й поплентався додому, ковтаючи слину.
Братік Кролик – хвацький рибалка
Якось улітку Кролик, Лис, Єнот та Ведмідь копали разом грядки під городину. Сонце немилосердно пекло, і братік Кролик дуже притомився. От він почав міркувати, як би це трохи перепочити. Думав він, думав, а потім удав, що поранив собі лапку, і побіг до лісу – у затінок.
Біжить він, біжить, аж бачить колодязь з двома цебрами.
– Ось де чудесно подрімати! – вигукнув братік Кролик і поліз у цебер, а той гулькнув униз. Злякався наш Кролик. Думає – кінець йому прийшов. Та цебер, на його щастя, досяг води і спинився. Сидить бідолаха Кролик на воді та й думає, як же йому вибратися із криниці…
А клятий Лис, як тільки побачив, що Кролик побіг до лісу, кинувся назирці за ним. Він добре знав хитрющу натуру нашого Кролика і хотів довідатися, що той утне на цей раз. Лис бачив, як Вухатий вліз у цебер, як він спустився у криницю, а що йому там треба, ніяк не міг второпати. Сховавшись у кущах, Лис міркував:
– Чого це він поліз у колодязь? Якого біса йому там робити?.. А… ось в чім справа: він, певно, ховає там гроші!
Лис підповз ближче і прислухався: нічого не чути.
Тоді він кинувся до цямрини і зазирнув униз. Бідолашний Кролик навіть не ворушився, так боявся втопитись. Тут Лис загукав до нього:
– Агов, братіку! Що ти там шукаєш?
– Нічого… Просто ловлю рибку велику й малу…
– А там її багато, братіку?
– Тьма-тьмуща!.. Спускайся й ти: допоможеш мені…
– А як же туди спуститись?
– Сідай у той цебер, що нагорі…
Кролик зметикував, що коли Лис сяде у верхній цебер, то зразу піде вниз і витягне його нагору. Ну, дурний Лис повірив йому, сів у цебер і, мов блискавка, шугонув униз. А цебер з Кроликом пішов угору.
Коли вони проїжджали один повз одного, то Кролик весело заспівав:
| Цебер крутиться, цебер вертиться, Лис донизу летить – та повернеться, Бо на світі ведеться давно: Одним вгору летіти, а іншим – на дно! |
Вибравшись наверх, Кролик пішов до хати господаря, якому належала криниця, і розповів йому, що Лис сидить на дні. Потім побіг назад і гукнув братікові Лисові:
| Старий з рушницею іде. Стрибай, як витягне тебе! |
Тільки-но чоловік витяг цебер, як Лис вискочив із нього й щодуху кинувся навтіки.
Скоро обидва наші городники знову повернулися до гурту. Кролик ще дужче налягав на заступ і час від часу починав реготати, а Лис – той все вимушено посміхався.
Як братік Кролик розігнав гостей Лиса
Одного разу Лис покликав гостей до себе на обід. Прийшли Ведмідь, Вовк та Єнот. А Кролика Лис не запросив. От Вухатий і вирішив пожартувати над Лисом.
Як тільки гості посходились, хазяїн почав їх щедро частувати. А Кролик тимчасом узяв свій барабан і пішов дорогою до Лисової хати.
– Бум! Бум! Бум! – загуркотів барабан.
Та гості так розвеселились, що спочатку нічого й не чули.
– Бу-бу-бум!! – знову загуркотів Кролик, на цей раз уже ближче.
Тут обережний Єнот підхопився й питає:
– Чи ви чуєте?..
Всі перестали гомоніти.
А Кролик знову:
– Бу-бу-бум!!! – ще ближче.
Єнот одразу до дверей.
– Прощавайте, братці, я вже, мабуть, піду. Мене жінка дома жде…
Тільки він вийшов за двері, як усі звірі й собі схопилися з-за столу, вибігли надвір і поховалися в кущі.
А Кролик підійшов до хати та й гукає:
– Агов! Чи є тут хто?
Слухає – ніхто не відзивається, тоді він відповідає сам собі:
– Нікого нема, Кролику. Усі порозбігалися!
Зайшов він у хату, сів за стіл і почав сам себе частувати.
– Пийте, дорогий братіку Кролику, їжте! Не шкодуйте оцього винця. Не цурайтесь отого пиріжка,– примовляв він, уминаючи смачні страви. Забув наш Вухатий про обережність і скоро так наївся-напився, що звалився на бочок та й захропів.
Бідні гості тимчасом тремтіли у кущах, готові при найменшому шумі тікати далі. Та все було напрочуд спокійно. Тоді Лис і каже:
– Я, мабуть, піду подивлюсь…
Усі нишком поповзли за ним. Підкравшись до дверей, заглянули в кімнату. Ой, леле! За столом лежить Кролик і так хропе, що аж дім ходором ходить!
Тут Лис як заверещить:
– Хапайте злодія, хапайте!
Схопили бідолашного Кролика – вже йому не втекти. От Лис і мовить:
– Тепер давайте оберемо для нього найлютішу кару…
За тих часів суддею вважався Ведмідь, тому він одразу нап’яв окуляри й почав:
– Найкраще буде втопити злодія…
– Так, так! – радісно підскочив Лис.– Ведмідь розумно каже. Він добре знає закони.
– Ой, не топіть мене! – удавано заплакав Кролик.– Або хоч віддайте мого ціпка. Я за нього триматимуся, і мені не так страшно буде потопати.
– Віддайте йому ціпка,– каже Лис.– 3 ним Кролик буде довше борсатися у воді. А то хіба ж цікаво, коли він піде на дно, як сокира.
Віддали Кролику ціпка й одразу потягли до річки. «Раз, два, три!» скомандував: Ведмідь, і Вухатого кинули у воду.
Та річка була неглибока. Ціпок дістав до дна. Кролик сперся на нього і перестрибнув на другий бік.
Звірі завмерли од здивування, а братік Кролик весело прокричав:
– До побачення, Лисику! Спасибі за смачний обід. Але, прийшовши додому, Кролик вирішив надалі бути обережнішим і ніколи не втрачати пильності.
Братік Лис – злісний палій
Братік Лис так злостився на братіка Кролика, що готовий був зігнати свою злість на першому зустрічному.
От біжить він по лісі, коли назустріч йому повзе приятель Кролика, братік Черепаха.
– Здоров був, братіку! – кинувся до нього Лис.– Як поживаєш?
– Помалу, братіку, помалу… А як ти?
– Нічого,– відказав Лис.– А чом це в тебе такі червоні очі?
– Бо бачу я попереду багато лиха,– задумано відповів братік Черепаха.
– Ти, мабуть, ще й не нюхав справжнього лиха,– каже Лис.– От підемо зо мною, я тобі його покажу.
– Гаразд,– мовив хоробро Черепаха.– Якщо ти зможеш показати мені справжнє лихо, то ходімо. Я готовий подивитися на нього.
– А ти вже стрічався де-небудь з Чортом?..– напосідав підступний Лис.
– Ні, хоч і чув про нього чимало.
– От він – то й є справжнісіньке лихо.
– А як же ми зможемо побачити його? – поцікавився братік Черепаха.
Тут Лис і каже йому:
– Якщо ти справді хочеш його побачити, то сховайся у степу в ковилі.
Братік Черепаха бачив, що Лис задумав щось недобре, але діватися було нікуди. Втекти від Лиса він не міг.
– Допоможи ж мені хоч перелізти через цей тин,– каже він.
Лис пересадив його через тин, а сам метнувся до хижки місіс Медоуз, щоб позичити вогню й підпалити поле. Хазяйці він сказав, що хоче запалити люльку, і та йому дала жарину.
А братік Черепаха тимчасом повзе далі. Повзе він, повзе, коли бачить братіка Кролика, який спав собі у затишку. Почувши шарудіння, Кролик одразу ж підхопився.
– Здоров, Швидкий! – привітався він до братіка Черепахи.
– Здоров, Вухатий,– відповів йому той.
– Як це ти аж сюди заповз? – поцікавився Кролик.
– Та я… чекаю тут на Чорта. Братік Лис обіцявся пригнати його з того краю.
– Так, так,– потягнув носом братік Кролик.– Це добре, шо ти мене розшукав, а то ми б обидва зажарились тут живцем. Лис підпалив траву. Повзи мерщій за мною!
Помітивши поблизу велетенське дерево, вони сховалися в дупло, де вогонь їх ніяк не міг дістати.
На той час вже все поле було обійняте полум’ям. Суха трава спалахувала, як порох. Коли пожежа трохи ущухла, братік Кролик визирнув із дупла і побачив Лиса, котрий нишпорив по той бік тину. Кролик одразу й загукав черепашачим голосом:
– Братіку Лис! Біжи-но мерщій сюди! Я тут Кролика застукав!
Вискочивши на обгорілий тин, Лис і справді загледів вуха Кролика у дуплі. Тоді він кинувся зопалу в тліючу траву і обпік собі всі чотири лапи. Нещасний заверещав, упав на землю і запалахкотів з усіх боків.
Наші друзі аж танцювали в дуплі. Вони так реготали, що братік Черепаха випав з дупла і, мабуть, згорів би, якби не допоміг йому Кролик.
А Лис тимчасом теж якось викотився з вогню і пошкутильгав додому.
Отак буває на світі. Як кажуть: не бажай іншому лиха, бо й сам можеш потрапити в біду.
Братік Лис топить братіка Черепаху
Загоївши рани, Лис вирішив помститися братіку Черепасі. Довго він шукав його, та ось, нарешті, знайшов.
– Здоров був, братіку! – звернувся улесливо Лис.– А де це ти досі пропадав?
– Ніде, братіку Лисе. Сидів удома,– каже Черепаха.
– А чом же це у тебе такий поганий вигляд? – вів далі Лис.
– Багато натерпівся лиха, брате,– сумно відповів йому братік Черепаха.
– Що ж воно скоїлося з тобою? У тебе навіть очі помінились – такі червоні стали…
– Не знаю, як тобі й розповісти… Адже тобі ніколи й не снилося таке лихо.
– Ну ж бо, розкажи! – напосідав Лис.
– Гаразд. Ти пам’ятаєш, братіку, той день, коли ми з тобою ганялися за Чортом?.. Як тільки ти пішов, прибіг чоловік та й підпалив поле з усіх кінців. Ото було лихо, брате! Я ледве не пропав.
– А як же вдалося тобі вирятуватися з вогню?
– Яке там вдалося! Сидів я в траві і мучився, а дим виїдав мені очі, полум’я нещадно палило в спину…
– Ну, а твій хвіст, мабуть, теж згорів? – поцікавився Лис.
– Ні, братіку,– мовив щирий братік Черепаха.– Ось він! Дивись! – і він висунув свого хвоста з-під панцира.
Тут Лис і схопив його за хвіст.
– Ага! Спіймався, проклятущий спільнику Кроля! Тепер я вже тебе не випущу! Будеш знати, як дурити мене. З-за тебе я ледве на смерть не обпікся.
Хоч як просився бідний братік Черепаха, Лис наче нічого й не чув.
Тоді нещасний почав благати:
– Якщо ти маєш серце, братіку, роби що хочеш зо мною, тільки, молю тебе, не топи мене!..
Лис одразу й потягнув його до річки. Занурив бідолаху в воду, але не пускає – цупко тримає за хвіст Тут братік Черепаха як закричить:
– Ой, братіку Лисе, кинь цей корінь, вхопи мене за хвіст. Держи мене за хвоста, бо я утоплюсь.
Братік Лис відповідає:
– Який корінь? Я ж тебе тримаю за хвіст.
Але братік Черепаха кричав ще дужче:
– Ні, ти тримаєшся за корінь. Пусти його, візьми мене за хвіст.
Лис повірив і пустив. А братік Черепаха – бульк! – і пішов на дно. Йому тільки того й треба було. Адже Черепахи живуть у воді!
Як братік Кролик урятував братіка Черепаху
Уздрівши якось на дорозі братіка Черепаху, Лис вирішив його зловити. Він знав, що Черепаха далеко не відповзе, і зразу ж кинувся додому за торбою.
Справді, не встиг Черепаха пройти десяти кроків, як Лис наздогнав його, схопив і вкинув у мішок. Нещасний кричав і просився, але Лис був невмолимий.
На щастя, побратим Черепахи – братік Кролик побачив, що Лис когось несе, і вирішив довідатися, кого саме. Тому він пробіг навпростець через Лисів баштан, розбив дорогою кілька кавунів та динь, звалив тин з одного боку й швиденько метнувся до його хижки.
Тільки-но Лис повісив мішок з Черепахою на кілок, коли це чує голос Кролика:
– Братіку Лисе! Агов! Братіку Л