Жило собі маленьке Козеня, яке навчилося лічити до десяти.
Якось підійшло воно до великої калюжі, стало над нею як укопане і довго дивилося на себе у воді.
А тепер послухай, що було далі.
– Один! – сказало Козеня.
Це почуло Теля, що гуляло поблизу й скубло травичку.
– Що це ти робиш? – спитало Теля.
– Я само себе перелічило,– відповіло Козеня.– Хочеш, я й тебе перелічу?
– Якщо мені не болітиме, то перелічи,– сказало Теля.
– Зовсім не болітиме. Тільки ти не ворушись, і тоді я зможу тебе перелічити.
– Ні, я боюся, і моя мама, мабуть, не дозволить,– промовило Теля, задкуючи.
Але Козеня не відступалося і сказало:
– Я – це один, ти – це два. Один, два!
– Ма-а-мо! – заревло Теля і почало плакати.
Враз до нього підбігла Корова з дзвіночком на шиї.
– Ти чого ревеш? – спитала Корова.
– Козеня мене перелічило!–поскаржилося Теля.
– А що це таке? – спитала Корова.
– Я перелічило,– сказало Козеня.– Я вмію лічити до десяти Ось послухайте: один – це я, два – це Теля, три – це Корова. Один, два, три!
– Ой, воно вже й тебе перелічило! – заревло Теля.
Коли Корова це зрозуміла, вона дуже розсердилась.
– Я тобі покажу, як знущатися з мого Телятка й з мене! Ану, Телятку, даймо йому духу!
І Корова з Телям кинулися до Козеняти. Козеня перелякалось, підскочило, як ужалене, і подалось геть по моріжку. А Корова й Теля – за ним.
Недалечко на пасовиську стояв Бичок. Він колупав рогами землю й підкидав угору кущики трави. Теля й Корова протупотіли повз нього.
– Чого ви женетеся за цим малесеньким Козеням? – спитав Бичок.
– Бо воно нас перелічило!
– Але ми його спіймаємо! – сказала Корова.
– Один – це я, два – це Теля, три – це Корова, чотири – це Бичок. Один, два, три, чотири! – сказало Козеня.
– Ой, воно вже й тебе перелічило! – захлипало Теля.
– Ну, це йому так не минеться! – заревів Бичок і разом з усіма кинувся доганяти Козеня.
Обіч дороги походжав Кінь і скуб травичку. Побачивши тварин, що мчали, як очманілі, він закричав:
– Куди це ви біжите?
– Женемося за Козеням,– відповіла Корова.
– Воно нас перелічило,– запхикало Теля.
– А йому ніхто не дав такого права! – проревів Бичок.
– А як же воно це робить? – спитав Кінь.
– Дуже просто,– сказало Козеня.– Ось як! Один – це я, два – це Теля, три – це Корова, чотири – це Бичок, а п’ять – це Кінь. Один, два, три, чотири, п’ять!
– Ой, воно вже й тебе перелічило! – сказало Теля.
– Ах ти ж, козино отака! Ну, постривай же! – заіржав Кінь і собі кинувся слідом за Козеням.
В загороді спокійно спала велика Свиня. Від тупоту вона підхопилася.
– Куди це вас усіх несе? – спитала Свиня.
– Ми женемось за Козеням,– відповіла Корова.
– Воно нас перелічило,– жалібно заревло Теля.
– А йому ніхто не давав такого права,– проревів Бичок.
– Але ми йому покажемо! – заіржав Кінь.
– А як же це воно перелічило? – спитала Свиня.
– Дуже просто! – вигукнуло Козеня. – Один – це я, два – це Теля, три – це Корова, чотири – це Бичок, п’ять – це Кінь, шість – це Свиня. Один, два, три, чотири, п’ять, шість!
– Ой, воно вже й тебе перелічило! – схлипнуло Теля.
– Ну, нехай начувається! – сказала Свиня. Вона підрила писком загороду й подалася слідом за всіма.
Вони мчали прожогом, навмання і добігли до річки.
А біля причалу стояв невеликий вітрильник. На борту вітрильника вони побачили Кота, Пса, Вівцю і Півня. Кіт був кок на вітрильнику, Вівця – юнга, Півень – капітан, а Пес – лоцман.
– Стійте! – закричав Півень, побачивши тварин, що мчали наосліп.
Але вже було пізно. Козеня відштовхнулось копитами від причалу і… скочило на борт вітрильника. А за ним – і всі тварини. Вітрильник гойднувся, ковзнув по воді, і його понесло на найглибше місце…
Тоді Півень перелякався.
– Рятуйте! – закричав він.– Вітрильник тоне!
Всі затремтіли від страху. А Півень знов закричав:
– Хто з вас уміє лічити?
– Я вмію! – сказало Козеня.
– Ану перелічи усіх нас швидше! Вітрильник може витримати тільки десятьох пасажирів.
– Швидше лічи, швидше! – загукали всі тварини.
І Козеня почало лічити:
– Один – це я, два – це Теля, три – це Корова, чотири – це Бичок, п’ять – це Кінь, шість – це Свиня, сім – це Кіт, вісім – це Пес, дев’ять – це Вівця і десять – це Півень. Один, два, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім, дев’ять, десять!
– Ура Козеняті, ура! – закричали всі.
Вони перепливли річку і вийшли на берег. А Козеня відтоді так і лишилося на вітрильнику. Воно тепер працює контролером. І щоразу, коли Півень перевозить тварин на той берег, Козеня стоїть на причалі і лічить пасажирів.