Просивсь подорожній чоловік зимою, де б переночувати, та де не проситься, усе заставляють казки казати. Усю слободу обійшов, а далі і дума: «Дай скажу, що знаю». Сказав, що знає, його зараз і пустили. Дали повечеряти:
– Ну, тепер кажи казки.
– Тільки,– каже,– не перебивайте, а то хто переб'є, тому й доказувати.
– Добре,– кажуть.
От він і почав:
– Ходив я, ходив та прийшов у вашу слободу, став на ніч проситись, аж ніде не пускають.
Проказав це та знов:
– Ходив я, ходив…
А тоді господиня слухала-слухала та й каже:
– Що це ти все одної та одної? Кажи ще другу.
– Е, тітко, ви перебили, вам і доказувати.
Та й почала:
– Носив десь кат гостя, носив та й до нас заніс, носив десь кат гостя…
А дочка:
– Та годі вам, мамо, вже скоро світ.
– Е, ти перебила, тобі й доказувати!
– Та що, мені спати хочеться.
Та як засперечались, то до світа сперечались, а той чоловік виспавсь та й пішов.