КазкиНародні казкиФранцузькі народні казкиЧарівний свищик і золоті яблука – Французька казка

Чарівний свищик і золоті яблука – Французька казка

Жив собі король з красунею донькою, такою гарною, мов ясне сонечко, тільки непокірною і вередливою, як і всі королівські доньки. Коли дівчині минув двадцять один рік, надумав король видати її заміж. Але хто не сватався до принцеси – ніхто їй не подобався. Одначе король-батько наполягав на своєму, і тоді принцеса придумала одну хитрість.

А на хитрі видумки вона була скора! От і сказала принцеса, що її нареченим стане тільки той, хто пройде випробування.

У призначений день з’їхалися в королівський замок – та що там замок, справжній палац! – еге ж, з’їхалися до короля з усіх кінців землі женихи багаті, пишно вбрані, хто в капелюсі з пером, хто в чоботях із срібними пряжками, хто в оксамитовім камзолі з мереживом. На всіх оздоби – золоті, коштовні. Тільки собою женихи не вельми гожі були. Той товстопузий, а той косоокий, один накульгує, інший ногу тягне.

Як побачила їх принцеса – так і пирхнула сміхом. А стояв там один пригожий хлопець. Тільки не серед женихів, ні,– у юрбі, що зібралася на видовисько. То був простий собі пастух і попав він у королівський замок – та що я кажу – справжній палац! – еге ж, попав він зовсім випадково, мимохідь зайшов.

Вирушив він рано-вранці з дому і стрів по дорозі стареньку бабусю з великою в’язкою хмизу. Важко було бідолашній таку ношу нести, а пастухові це невдивовижу, от і взяв він у неї ту в’язку, до самого дому провів стареньку. А там вони розпрощалися, і на згадку бабуся подарувала хлопцеві свищик. Звичайний дерев’яний свищик. Таким свищиком пастух звик свою череду збирати і собак кликати.

– Дуже ти мені до вподоби припав,– сказала йому старенька.– Ось тобі за добрість моя нагорода. Коли з тобою що станеться, тільки свисни, і до тебе миттю мої помічники прийдуть.

Подякував пастух бабусі, сказав: «Бувайте здорові!» – і пішов своєю дорогою. А свищик у кишеню поклав та й забув про нього – подумаєш, диво! Здалося йому, що бабусині слова – просто жарт.

От іде пастух дорогою, а його обганяють і карети позолочені, і панство ошатне, та й простий люд. Душ сто, либонь, пройшло і проїхало. Та що я кажу – не менше як двісті! І всі кудись поспішають. Надумав пастух разом з усіма піти. Що ж, він молодий був, цікавий, мов та синиця, і веселий, як дрізд-пересмішник.

Прийшли вони в замок – чи то пак у палац, а не в замок,– а принцеса вже сидить, жде своїх женихів і випробування для них підготувала, не дуже й хитромудре, а все-таки. Принесла вона в кошику яблука – у принцес завжди про запас є золоті яблука. Як зібрались усі женихи в залі – душ п’ятнадцять, мабуть,– та ні, що це я, душ двадцять, не менше! – еге ж, як зібралися, вона й кинула їм золоте яблуко.

– Хто піймає, той буде нареченим! – сказала.– Лічу до трьох!

Отож кинула вона золоте яблуко, а женихи всі хто куди порозбігалися, видно, злякалися, що вдарить їх. Ще гуля на темені набіжить, а то й на лобі, всю красу їхню зіпсує! Вони ж без капелюхів були, не можна перед принцесою в капелюсі стояти, виховані люди так не роблять. Отож полякалися вони – і врозтіч, один на одного наскакують, спотикаються, а хто незграбніший – той і долі простягся.

Принцеса сміється, і всі регочуть, аж за животи беруться, а найдужче сміється молодий пастух – дуже сподобався йому принцесин жарт.

Ось кинула принцеса друге яблуко. Тепер женихи вже не порозбігалися – все-таки не хотілося їм без молодої додому вертатися. Почали вони ловити золоте яблуко, руками махають, один одного штовхають, але заважають їм манжети мереживні, та одяг тісний, парадний, та підбори високі.

Одне слово, і цього яблука не впіймали. А принцеса й задоволена, сміється собі та й годі.

Та ось вона втретє кинула золоте яблуко. Женихи заметушилися, загаялись, а пастух – спритний був хлопець! – хап і піймав яблуко! Не думайте, що він хотів з принцесою оженитися, пастухи з принцесами не женяться! А все-таки піймав яблуко для забавки та на потіху людям.

А принцеса взяла та й підвела його до батька-короля:

– Оце, ваша величність, мій наречений!

Казав я вам, що вона примхлива була, але щоб таку штуку утнути – цього вже король не сподівався. Ох і розсердився він!

– Не буде цього! – вигукнув.

– А ваше королівське слово? – мовила принцеса.

Довелося королю погодитись – ні, не зовсім погодитись, придумав він для нареченого три випробування. От як пройде він ці випробування, тоді вже – що вдієш – хай одружується з принцесою.

– Є у мене в зайчатнику сто зайців, – сказав пастухові король. – Завтра ти поженеш їх у поле пасти, а ввечері всіх додому приженеш.

Нелегке то було діло. Рано-вранці випустили зайців із зайчатника на волю, й вони одразу ж порозбігалися хто куди. Ну як їх зібрати? І тоді згадав пастух про дерев’яний свищик – бабусин подарунок. Засвистів він у той свищик, і – о чудо! – з усіх боків до нього позбігалися зайці. Рівно сто зайців! Зрадів пастух і ну на тому свищику пісень насвистувати, а зайці, мов зачаровані, круг нього стрибають, травичку скубуть, але далеко не тікають.

Надумав король узнати, як справляється з його дорученням самозваний жених, і послав у поле головного свого міністра. Тільки спочатку загадав йому перевдягтися в одяг дроворуба, щоб пастух не впізнав його.

Повернувся головний міністр од пастуха і розповів королеві про чудо: мовляв, усі зайці навколо пастуха танцюють, травичку скубуть, а він тільки на свищику насвистує. Страшенно здивувався король і звелів своїй доньці-принцесі йти в поле до пастуха.

– Роби що хочеш, тільки умов його, хай продасть тобі хоч одного зайця! – наказав король.

Перевдяглася принцеса простою селянкою: на ноги дерев’яні сабо наділа, на голову–капелюшок з барвистими стрічками, у руки взяла кошик– і побігла в поле. Дуже їй цікаво було, хто кого перехитрить: вона пастуха чи пастух її.

– Чи не продаси бідній дівчині зайця? – спитала принцеса пастуха, прийшовши в поле.

– Не продаються,– сказав пастух.– Так що продати не можу. Але заслужити одного ти, красуне, можеш.

Пастух зразу догадався, що це принцеса, а не проста селянка.

– А як? – зраділа принцеса.

– Посидь зі мною на травичці, поцілуй мене!

Розгнівалася принцеса, але що вдієш–сіла поруч з пастухом, посиділа, побалакали вони про те, про се – швидко час пролетів, і зібралася принцеса вже йти. Зажмурившись, поцілувала вона пастуха, а той посадив їй у кошик зайця. Та тільки не встигла принцеса до королівського замку – ой, що це я, до королівського палацу! – підійти, як пастух у свій свищик засвистів, заєць миттю з кошика вискочив і дременув у поле.

Ні з чим, виходить, вернулася принцеса до батька.

Ну, а король – той страшенно розлютився і сам у поле надумав їхати. Перевдягся в селянський одяг і верхи на віслюку приїхав до пастуха.

– Продай зайця, пастуше! – каже йому.

– Мої зайці не продаються,– відповів пастух.– Але заслужити одного ти можеш!

Упізнав пастух короля, от і сказав так.

– А як? – питає король.

– Поцілуй тричі свого віслюка – от і матимеш зайця! – знайшов що відповісти пастух, бо хлопець він був не дурний.

Отак жартувати з королем, га? І що ж, хоча король і був справжнім королем, а довелося йому злізти і тричі поцілувати віслюка. А тоді король мерщій схопив зайця, запхав його в кошик і помчав у палац.

Та тільки недовго сидів заєць у його кошику: свиснув пастух, і заєць одразу до нього вернувся. А хіба ж легко було королеві в дурнях ходити? Віслюка поцілував, та ще й не раз, а тричі! І все марно. Єдина втіха: добре, хоч не впізнав його пастух. Так міркував король.

На другий день король придумав пастухові нове діло.

– Коли настане темна ніч,– сказав він,– ти спустишся в підвал, там зсипано в одну купу сто мірок гороху і сто мірок сочевиці. До ранку ти їх перебереш і складеш на дві рівні купи. Щоб в одній горох був, а в‘ другій – сочевиця.

Оце-то завдання! Пастух тільки потилицю почухав.

А проте коли споночіло, пастух, замість спати, як і належить усім людям, спустився в підвал і – хоч пан, хоч пропав! – посвистів у свій свищик. І враз поналазили з усіх щілинок мурашки, та жуки, та комашки і, поки пастух спокійно собі спав, як і належить людям, перебрали горох та сочевицю, розділили на дві рівні купи.

Ох і розсердився ж король, побачивши вранці їхню роботу! Але нічим не показав того – соромно було перед пастухом у дурнях ходити. Цілісінький день король думав, яке б іще завдання пастухові дати. Третє й останнє! І надумав:

– Піди в мою королівську пекарню і поїж увесь хліб, усі булки й тістечка! Щоб уранці там нічого не було!

Ох-ох-ох… Ви, звісно, можете собі уявити, скільки всякої всячини напекли на весілля королівські пекарі – і для гостей, і для їхніх родичів та слуг! Як побачив наш пастух ті буханці, та паляниці, та булочки, та тістечка – за голову схопився: з чого ж почати? І почав з того, що засвистів у свій чарівний свищик.

Ви й самі вже, певне, здогадалися, що свищик той був не простий, а чарівний.

Засвистів пастух – умить понабігали в королівську пекарню пацюки та миші з усього королівства і хутко впоралися з хлібом та булками і ще всякою там усячиною. Нічогісінько в пекарні не лишилося. Сміявся б король на голодний шлунок… і

Сміявся б, якби йому до сміху було!

– Що ж, усі мої завдання ти виконав,–сказав він пастухові.–Можеш брати собі принцесу, тільки зроби мені наостанці невеличку послугу.

От так король! Казав, три випробування пастухові дасть, а тепер і четверте придумав. Ну, хіба це по-королівському?

– Наповни мені оцей мішок брехнею! Наповниш, і принцеса – твоя.

Почухав пастух потилицю: це ж не жарт – цілий мішок брехні! Надумав він до брехні трохи правди додати, щоб більше було, і каже:

– Ваша величність, ви спочатку звеліли мені зайців пасти. Пасу я. І приходить до мене в поле принцеса, перевдягнена селянкою. Попросив я її зі мною на травичці посидіти, а на прощання поцілувати мене. І принцеса виконала моє прохання, як я ваше.

– Брехня, брехня! – заволав король.

– Брехня то брехня, – згодився пастух. – Півмішка, значить, уже є? – І додав ще трохи правди: – А після принцеси приїхав до мене сам король у селянській одежі і тричі…

– Досить! Досить! Мішок повен! – закричав король.

– А якщо повен і принцеса не перечить, то якраз настала пора нам весілля відгуляти.

Принцеса, звісно, не перечила. І незабаром відгуляли пишне весілля.