Жив собі дуже побожний багач Миколай і хотів потрапити до раю. Казав у селі:
– Дам торбу грошей тому, хто спровадить мене в рай.
А про це почули двоє шахраїв. Вони побілили обличчя мукою і прийшли вночі під його вікно. Заковтали у шибки. Багач висунув голову. Шахраї проспівали:
| Миколаю, Миколаю, Лагодься до раю. |
Вони віддалилися, махаючи руками – так, гейби летіли.
На другу ніч знову прийшли під вікно і завели тієї самої:
| Миколою, Миколою, Лагодься до раю. |
Багач почав збиратися. Приготував торбу грошей, бо знав, що треба буде дідькам бакшиш дати, аби його не потягли до пекла. Коли все було готове, сів собі коло вікна й чекає.
А шахраї викопали в саду глибоченьку яму і довкола неї засвітили свічки. Відтак заковтали у шибку:
| Миколою, Миколою, Вже пора до раю. |
Багач вийшов надвір. Шахраї взяли його файно попід руки і повели в сад. Там відібрали торбу з грішми і спустили багача до ями. Накрили яму дошками, притрусили глиною, і зникли.
Коли розвиднялося, багач почав кричати:
– Гей, жінко, йди сюди і подай мені драбину, бо я, ади, вже вернувся з раю.
Жінка сплеснула в долоні.
А багачисько більше не хотів до раю.