Був собі журавель, і подумав він оженитися. «Кого ж би то взяти? Візьму чаплю! – думає журавель,– вона мені по мислі, якраз для мене!»
От приходить до чаплі та й каже.
– Ні, щось я не маю охоти за тебе іти!
– Ну, як не маєш, то не маєш, бог з тобою! – каже журавель, і пішов собі.
Але згодом роздумалася чапля, приходить до журавля та й каже:
– Знаєш що? Я вже роздумалася і вже хочу йти за тебе!
– А,– каже журавель,– ти роздумалася? І я тепер роздумався – не хочу вже тебе брати!
– Ну не хочеш, то й цур тобі,– каже чапля, пішла така розгнівана.
Тим часом журавель, як почав знов думати,– розміркувався, іде знов до чаплі:
– Вибачай,– каже,– що я тобі так тоді відказав. Тепер я надумався і хочу таки тебе брати.
– А! – каже чапля.– Ти надумався? І я «надумалась», що мені за тебе не йти! Як-то можна; я, молода, сама до тебе приходила, а ти мені так прикро відказав! Та щоб я після цього пішла за тебе? Ніколи в світі! Іди з очей!
Пішов журавель. А чапля, як почала думати, як почала думати, та й стала жалкувати: «Що се я, дурна, зробила? Нащо я журавлеві відмовила? Ну, чи ж добре отак самотою жити, без господаря в хаті? Він же приходив, перепрошував! Піду, скажу йому, що вже згоджуюсь!»
Пішла чапля: здибалася, мовби несподівано, з журавлем та й каже йому, що от, мовляв, роздумалася, піде вже за його.
Куди там! Журавель уже і не думає її брати:
– Що ж се,– каже,– таке? Ти мені вже двічі гарбуза дала, та щоб я знов тебе сватав? Не хочу!
– Ну, не хочеш, то нехай же ти згинеш! – каже чапля.– Вже тепер і не думай, і слова мені не кажи ніколи про своє сватання! Нехай тобі абищо!
Пішов журавель, пішов, а згодом знов почав думати: «Отже, таки одружуся! Що ж так бурлакувати – без вірної дружини, та без господині в хаті! Недобре! Піду до чаплі, перепрошу її гарненько, може, піде».
Пішов, але чапля-таки затялась, не хоче! А через якийсь час каже, що вже пристає! Ну, коли ж знову журавель не хоче її брати! А там, дивись, знов журавель іде свататься, так уже чапля не хоче!
І так вони вже ходять та ходять, а побратися ніяк не можуть: коли одно «надумається», то друге «роздумається», та й нема згоди.
От так і ходять до сеї пори!