Як брати наймитували – Фінська казка

Якось троє братів вирішили піти в найми, але мріяли знайти таке місце, де не треба було анічого робити, а тільки їсти й спати.

Простували хлопці лісовою стежиною, і раптом перед ними мов уродився чорт.

– Куди прямуєте? – поцікавився нечистий.

– Хочемо найнятися, але так, щоб нічого не робити, а лиш їсти й спати, – відповів старший брат.

Чорт якусь хвилину подумав і мовив старшому братові:

– Мені потрібен дужий наймит, вдатний лише їсти й спати. Я заплачу тобі, але після того, як відгадаєш вельми закрутисту загадку. Коли з нею не впораєшся, тобі не зносити голови.

– Яка ж це загадка? – запитав старший брат.

– Усьому свій час, перегодом дізнаєшся, – мовив чорт. – А зараз іди прямо, поки дістанешся розкішного червоного палацу. Це – моє володіння. Там почекай, я скоро повернуся додому.

І чорт пішов у своїх справах.

Брати почвалали далі. Невдовзі сягнули червоного палацу й ступили за браму.

Там їх зустріли двоє чортів і спитали, навіщо брати завітали сюди. Коли почули, що одного вже найняли, а двоє шукають місця, пообіцяли влашту­вати на роботу – тільки лежнем лежати і ні за холодну воду не братися, та при цьому зауважили, що загадають їм складні загадки.

Братам дали їсти й пити, і вони полягали спати. А над ранок менший брат засумував за рідною домівкою і нареченою, яка жила в їхньому селі. Він по­прохав у рогатих господарів дозволу побувати вдома. Ті відпустили.

Хлопець заквапився в дорогу. Побував удома, погомонів зі своєю дівчиною. У селі він був довгенько, бо, коли рушив назад, уже почало сутеніти. А в тем­ному лісі юнак збився з дороги.

«Далі піду вже вранці», – подумав він і ліг спочити під крислатим дубом.

Минуло небагато часу, як на верховіття сіли три чорні круки. Це були чорти з червоного замку: рушаючи в нічні мандри, вони оберталися на чорних птахів.

– Щойно я уклав вигідну угоду, – каркнув старший ворон. – Найняв собі парубка, вдатного лише їсти й пити, а коли він стане опасистим, матиму з нього чудову смаженю. Загадаю мудру загадку, він, звісно, з нею не впо­рається, от і суну його в піч.

– І що ж ти хочеш запитати? – подав голос другий ворон.

– А ось що: із чого зроблено миску, з якої я їм? – одповів ворон. – Звідкіля йому знати, що вона з черепа!

– І я запопав одного з такою ж умовою, – обізвався другий ворон. – Маю намір запитати його, чим накрито мій обідній стіл. Звідкіля йому знати, що то оленяча шкура?

– А я, – каркнув третій ворон, – теж найняв собі помічника. Він-бо до­віку не відгадає, що ніжки мого столу – з курячих стегнових кісток.

Хлопець під дубом чув розмову воронів і добре запам’ятав кожнісіньке слово. Тоді він міцно заснув, а наступного дня рано-пораненьку пішов до па­лацу чортів.

Деякий час брати жили, наче неабиякі пани. Вони їли скільки заманеться, спали досхочу.

– Отепер вони стали огряднішими, – гомоніли чорти між собою. – Ану загадаймо цим хлопцям наші загадки, а потому засмажимо їх у печі.

Чорти покликали братів, і ті побачили на столі чималу купу монет – їхній заробіток.

– Уважно слухайте наші загадки, – почав старший чорт. – Коли відга­даєте, отримаєте платню, а коли ні – приготуємо з вас смаженю.

– Чи можу я відповісти і за братів? – запитав менший.

Чорти погодилися й загадали їм про миску, скатертину й ніжки столу. І як здивувалися рогаті, коли хлопець відгадав, що миска – з черепа, стіл накрито оленячою шкурою, а ніжки столу – з курячих стегнових кісток.

Чорти заскреготіли зубами, одначе слова дотримали. Вони щедро відлі­чили хлопцям обіцяні золоті монети й відпустили їх.

По дорозі додому старші брати запитали меншого, як йому вдалося від­гадати чортівські загадки. Той спершу не відкривав своєї таємниці, але стар­ші брати пригрозили його вбити, якщо не скаже. І менший одповів, як, лежачи під дубом, почув розмову круків.

– Якщо ви хочете ще послухати бесіду чортів на дубі, – сказав менший брат, – віддайте мені всі гроші, бо хто матиме в кишені бодай копійчину, не зрозуміє мови воронів.

Старші брати передали меншому свій заробіток, знайшли в лісі того крисла­того дуба й полягали під ним спати.

А менший прийшов до рідного села й віддав усі гроші на збереження своїй нареченій.

Коли споночіло, три круки знову сіли на верхівку дуба й стали ра­дитися.

– Я гадаю, – каркнув старший крук, – оці хлопці ще повернуться і про­хатимуть узяти їх у найми.

– Якщо повернуться, – подав голос другий ворон, – то загадаю їм таке, чого зроду-віку не відгадають.

– А що ж саме? – поцікавився третій ворон.

– У королівському замку всі колодязі пересохли, – пояснив другий во­рон. – І добути воду можна лише одним способом. Треба запрягти пару бі­лих коней і зрушити з місця камінь, який лежить у королівському саду, по­передньо обв’язавши його линвою.

Двоє братів запам’ятали все дослівно і наступного дня разом із меншим пішли до чортівського палацу й попрохали взяти їх наймитами.

– Добре, що з’явились, – зрадів старший чорт. – Ось тепера маю таку за­гадку, що відгадати її зможе тільки справжній чаклун.

І він запитав, як наповнити пересохлі колодязі в королівському замку.

І тут старший брат пояснив, що тут особливих труднощів нема: варто за­прягти пару білих коней, обмотузувати валун, що лежить у королівському саду, і зрушити його з місця.

І знову чорти вельми здивувалися, що нібито якась дивна сила допомагає братам дізнаватися таємниці. І знову хлопці вийшли неушкодженими з чортівського палацу. Вони вирішили сповістити про почуте королю. Мешканці міста вже давно потерпали від нестачі води. Брати пообіцяли зарадити лихові й запевнили, що всі міські колодязі наповняться водою. Вони взяли у ко­ролівській конюшні пару білих коней, обв’язали мотузом валун, що лежав у королівському саду, вйокнули на гриванів і зрушили ту брилу з місця. І від­разу в усі колодязі з шумом ринула свіжа вода, бо камінь затуляв водонос­ну жилу.

Король давно обіцяв неабияку винагороду тому, хто зуміє добути воду. Ось чому брати отримали повен мішок грошей.

Але знову старші віддали все меншому, щоб той одніс заробок додому. Самі ж причаїлися під дубом, щоб вивідати у воронів ще якусь важливу таєм­ницю.

Запала ніч, і на верхівку крислатого дерева опустилися три ворони.

Старший з них каркнув:

– Либонь, ті парубки підслухали наші розмови. Інакше вони не змогли б правильно відповісти на наші загадки.

– А це легко з’ясувати, – мовив другий птах. – Гляньмо під дубом. Мож­ливо, ці шибеники зараз саме там.

Круки змінили свою подобу – стали злющими чортами, спустилися вниз і наткнулися на братів, які, нашорошивши вуха, прислухалися до розмови у верховітті.

Вони враз схопили хлопців, але не побили до крові, а зважили на їхні бла­гання про пощаду.

Рогаті забрали юнаків до палацу, кинули обох за ґрати й почали відгодо­вувати.

Збіг час, і коли хлопці, на думку чортів, досить погладшали, старший чорт сказав своїй жінці:

– Я рушаю на полювання, а ти натопи гарненько піч і засунь туди стар­шого брата. Коли я повернусь, матимемо добру смаженю.

Троє чортів розбрелися врізнобіч, а відьма почала розпалювати вогонь.

Коли піч уже аж пашіла жаром, вона випустила старшого брата із залізної клітки й звеліла сідати на візок.

Хлопець сів, а стара відьма відчинила заслінку печі й хотіла заштовхнути свою здобич туди.

Але дзуськи – юнак розчепірив ноги й ніяк не входив у піч.

– Ляж рівно! – гримнула стара на хлопця. – Інакше нічого у тебе не вийде!

Стара знову заходилася ревно заштовхувати хлопця до печі, одначе той підняв ноги вгору і спроба знову не вдалася.

– Чи я тобі не сказала, що ноги повинні лежати прямо! – закри­чала відьма.

Хлопець зістрибнув з візка й відповів:

– Я не вмію лежати так, як ти хочеш. Покажи, золотенька, як мені вмо­ститися.

Стара лягла на візок, а юнак тієї ж миті заштовхав її до печі, хряпнув за­слінкою ще й дровинякою підпер.

Це сталося так раптово, що з візка чулося лиш верещання.

Хлопець зиркнув у вікно й побачив, що чорти вертаються з полювання.

Старший з них подумав, що то жінка виглядає його, й гукнув:

– Ну, готова смаженя? Я страшенно зголоднів!

– Постривай трохи! – обізвався юнак відьминим голосом. – Приходьте їсти, як запряжете мені коней.

Доки чорти клопоталися на подвір’ї та піднімалися на парадний ґанок, старший брат визволив із залізної клітки середульшого, й обидва чорним ходом майнули на подвір’я.

Стрибнули в запряжену двоколку, цьвохнули коней і вихором помчали через каміння й пеньки.

Живими повернулися хлопці до рідного села й заприсягнися більше ніколи в житті не ходити в найми до чортів.