КазкиНародні казкиЛитовські народні казкиВолова хатка – Литовська казка

Волова хатка – Литовська казка

Зустрічає раз віл барана.

– Куди ти йдеш? – питає він барана.

Баран йому:

– Від зими лютої тікаю –

Літечка теплого шукаю!

– Ну, то ходімо разом!

Ідуть, ідуть, зустрічають свинку. Віл гукає:

– Куди ти, свинко, йдеш?

Вона й відповідає:

– Від зими лютої тікаю –

Літечка теплого шукаю!

– Ну, то ходімо разом!

Дорогою зустрічають гусака.

– Куди ти йдеш, гусаче?

– Від зими лютої тікаю –

Літечка теплого шукаю!

– Ну, то ходімо всі разом,– каже віл. Ідуть собі та й ідуть. Зустрічають півня.

Віл і гукає:

– Куди ти, півнику, йдеш?

А півник йому:

– Від зими лютої тікаю –

Літечка теплого шукаю!

– Ну, то ходімо всі разом!

Ідуть, ідуть разом, але ніде літа так і не знайшли. Віл надумав будувати хатку. Каже баранові:

– Давай збудуємо хатку!

А баран йому:

– У мене кожух теплий, я й так перезимую.

Тоді віл до свинки:

– Давай збудуємо хатку!

А свинка йому:

– Я зариюсь в землю, мені холодно не буде, я і так перезимую.

Каже віл гусакові:

– Давай збудуємо хатку!

А гусак йому:

– Я одним крилом постелюся, а другим укриюся, то й так перезимую.

Тоді віл до півника:

– Півнику, давай збудуємо хатку!

А той йому:

– Я й так перезимую.

Ну що тут вдієш,– довелося волові самому будуватися. Віл і поставив хатку. Прибіг баран:

– Волику, дозволь мені з тобою разом жити!

Віл йому:

– Твій кожух теплий, ти й так перезимуєш!

– Пусти, а то я рогами стіни проб’ю, будеш у холоді жити.

Пустив віл барана до своєї хатки.

Прибігла свинка:

– Пусти мене в хатку жити!

– А ти ж у землю зариєшся та й так перезимуєш!

– Пусти! А як не пустиш, то я тобі підмурок підрию – і холодно тобі буде у твоїй хатці.

Пустив віл і свинку.

Прилетів гусак, каже:

– Пусти і мене з тобою жити!

Віл йому:

– Ти й так обійдешся: одним крилом постелишся, другим укриєшся – так і перезимуєш!

Гусак каже:

– Пусти, пусти! Бо як не пустиш, то я з твоїх стін мох повискубую, буде тобі холодно жити.

Впустив віл і гусака.

Прибіг півень і каже:

– Пусти й мене!

А віл півневі:

– Ти й так перезимуєш.

– Пусти! А як не пустиш, то я вилечу на горище, розгребу землю на стелі, й буде тобі холодно.

Ну що тут волові робити – впустив і півня.

Усіх впустив, усі живуть собі в теплі. Півень вилетів на горище і ну співати своїх пісеньок.

Почула те лисиця, побігла до вовка й ведмедя та й каже:

– Захотілося мені курятини, ходімо зі мною разом!

Нарадилися й рушили гуртом до волової хатки. Постукала лисиця, зайшла всередину. А віл як притисне лисицю до стіни, а баран її рогами, рогами – колов, колов, поки й дух спустила.

Вовк із ведмедем стоять за дверима й гомонять між собою:

– Чого це вона так довго возиться з тим півнем? Треба піти та подивитись.

Ведмідь каже:

– Іди ти, вовче!

Вовк зайшов, а ведмідь за дверима на нього чекає. Віл узяв вовка, притиснув рогами до стіни, а баран його рогами, рогами – аж поки вовк і дихати перестав. Зайшов ведмідь до хати – так само почастували там і ведмедя. Віл притиснув його рогами до стіни, а баран бігає навколо та рогами з усієї сили коле,– аж клоччя з ведмедя летить.

Після такої перемоги усі мешканці хатинки зажили весело й щасливо. Ніхто їх більше не лякав.

А тепер наставляйте вуха, закривайте рота, складіть тихо руки і слухайте оці казочки.