Чи не розказать вам казочку про в’юнця-молодця? Та й молодець же був, хоч і маленький. Ось слухайте.
Ото був собі колись в’юнець-молодець. Та все казано: в’юн… В самім багні пробував, бо ні його батько, ані його дід зроду й не випливали на чистовину. Вони увесь вік проялозилися у мулі та в багні. Отож наш в’юнець-молодець, граючись раз, та й просунувся на чистовину та так ізрадів!.. Бо він хоч і болотний звірючка, а баг но, бач, вже і йому наскучило. Аж гульк – а вже й щука тут; пащу роззявила, наче ворота. В’юн круть-верть, туди-сюди – і нікуди втікати! От-от опиниться в щучиних воротях на її зубищах; та й згинеш без сповіді!
– Ей, щуко!.. Ну й оказія! – запищав в’юночок веселенько, хоч з остраху аж шкурка на хвостикові облазить.
Щука вирячила очища, не зачиняючи своїх воріт. Глянув на зубища. Пропадать без сповіді!
– Чи ти давно сповідалася?
Щука ще більш роззявила пащу… А зубів же там, зубів!..
– А може, ти ще не пробувала зроду? – засміявся в’юн.
– Ні!
Да аж ротом плямкнула… Так їй ніяково стало від того, що вона ще не сповідалася.
– То, може, хочеш зараз сповідатися?
– Авжеж! – прохарчала знехотя, хоч у самої очища так і за палали; коли б то мерщій посповідатися.
– Пливи ж за мною, та гляди, поспішай, а то не поспіємо.
Пливе в’юн, не озирнеться. Ну й що ж його в біса почати далій?
А в хвостику так і холоне. Що, як догадається да так і цапне! Не втерпів, озирнувся. Та й зубиська ж, зубиська!.. Тільки зуби й бачив.
– Чи скоро? – прохарчала щука.– Бо їсти аж-аж!
– Та натщесерце ж і сповідаються.
Щука поглядає на ситеньке тільце в’юна та думкою багатіє, як-то вона насповідається добре, по саме горло, скільки влізе; а тоді візьме в’юна проковтне на закуску!.. Аж слину в неї вода зносить… Сповідатися десь смачно! Як же її вона і не коштувала зроду!.. Бо їй здавалося, що сповідатися, бач, це обідать абощо.
Коли ятір! В’юн туди – та в дірочку й випорхнув. Щука за ним сунеться-сунеться та в лісу лобом пуць! Аж ятір стенувся!
– Чим же тут сповідатися? – загарчала щука, слухаючи чмелів.
– Перш, добродійко, покайся, а на сповідь рибалка тебе поцупить.
– Тісно, їсти хочу! Пусти або сам хоч ходи сюди! – заголосила вона, поглядаючи на ситеньке тільце в’юна.
– Покайся, покайся! Нагрішила немало! – проговорив в’юнець-молодець да чимдуж до рідного багна.– Нехай йому з чистовиною! Поки усіх щук не потягнуть до сповіді – без гострих зубів туди й не потикайся!.. А нам, безсильним…
Та й зашився у самий мул.