Жив-був цар-чарівник. Кинув він поклик по всьому царству: «Хто сховається від мене, тому півцарства віддаю».
Знайшовся такий охочий – Синя свита навиворіт пошита. Приходить він до царя-чарівника.
– Я, – каже, – беруся сховатись так, що ти мене не знайдеш.
– Гаразд, – каже цар. – Коли сховаєшся – півцарства тобі, а ні – голова з плечей. Розпишись.
Розписався Синя свита і взявся ховатись. Перед царем стояв славним козаком, по двору біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем.
Як бігти, то бігти – забіг у тридев’яте царство. А в тім царстві був дуже великий луг. Прибіг він на той луг і обернувся на три квітки.
Наступного дня цар встав, заглянув до своєї чарівної книжки й каже:
– Переді мною стояв славним козаком, подвір’ям біг чорним соболем, під ворота, ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем. Забіг на великий луг у тридев’яте царство і обернувся на три квітки різних кольорів.
Покликав цар слуг, наказав їм піти в те царство і принести з великого лугу три квітки різних кольорів.
Пішли слуги. Довго йшли чи не довго, але дісталися до великого лугу, зірвали ті квітки, загорнули в хусточку і принесли цареві.
Цар розгорнув хусточку й сміється:
– А що, Синя свито, чи сховався ти од мене?
Синя свита обернувся на людину й каже:
– Дозволь, царю, сховатися ще раз.
Цар дозволив.
Синя свита навиворіт пошита перед царем стояв славним козаком, по двору біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем. Як бігти, то бігти – забіг за тридев’ять земель, у тридесяте царство. А в тім царстві є таке болото, що зверху мох, а знизу озеро. Зайшов він у мох, обернувся на рибу-окуня, зарився на самісіньке дно озера й причаївся там.
Вранці цар устав, заглянув до своєї чарівної книжки й каже:
– Переді мною стояв славним козаком, подвір’ям біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем. Забіг за тридев’ять земель, у тридесяте царство, обернувся на рибу-окуня і сховався у моховому болоті!
Наказав цар своїм слугам бігти у тридесяте царство, очистити мохове болото і зловити там окуня.
Слуги так і зробили: очистили болото, закинули неводи й зловили окуня. Загорнули його в хусточку, принесли цареві.
– Ну що, Синя свито навиворіт пошита, чи сховався ти од мене вдруге? – сміється цар.
Синя свита обернувся на людину й каже:
– Дозволь, царю, сховатися ще раз.
Цар дозволив.
Синя свита перед царем стояв славним козаком, подвір’ям біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем. Як бігти, то бігти – забіг у тридесяте царство, де росте такий дуб, що коріння в землі, а верховіття в небі. Виліз він на дуба, обернувся на голку, зашився під кору і сидить там. Прилетіла на дуб пташка Нагай, почула нюхом, що під корою сидить людина, та й питає:
– Хто тут?
– Я, – каже Синя свита.
– А чого ти сюди заліз?
– Та от, узявся я від царя-чарівника сховатись, а ніяк не вдається.
– Хочеш, я тебе сховаю.
– Сховай, добра пташко. Вік тобі дякуватиму.
Пташка Нагай обернула його на пір’їнку, взяла під крило, до царського палацу занесла й поклала сонному цареві за пазуху.
Вранці цар устав, умився, заглянув до чарівної книжки й каже:
Переді мною стояв славним козаком, подвір’ям біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем, забіг у тридесяте царство. Є там дуб, що коріння в землі, а верховіття в небі. Забрався він під його кору і сидить там, обернувшись на голку.
Наказав цар слугам спиляти дуба, поколоти на дрова і спалити.
Слуги так і зробили, а Синьої свити не знайшли. Приходять і кажуть цареві:
– Нема Синьої свити.
– Як нема? – розсердився цар. – Не може того бути!
– Нема і все, – кажуть слуги.
Вийшов цар на ганок, почав гукати:
– Синя свито навиворіт пошита, покажися!
– Збери, – відказує Синя свита, – своїх генералів, тоді покажуся.
Цар чує голос Синьої свити, але не знає, звідки лине той голос. Крутився він, крутився, всюди заглядав, а Синя свита мов водою розлився.
Ну, робити нічого, зібрав цар своїх генералів. Вийшов на ґанок і знов гукає:
– Синя свито, покажися!
– Ні, – чує голос Синьої свити, – спершу при генералах відпиши мені половину царства, тоді покажуся. Бо ти одуриш – я тебе знаю!
Хоч як не хотілось цареві, а довелось віддати половину царства. Тільки поставив він при генералах на указі свою царську печатку, як із-за пазухи його вилетіла легка пір’їнка і стала славним козаком.
– Ось і я! – каже Синя свита.
Схопив він той указ – та собі в кишеню.
Перестав тоді цар-чарівник у хованки гратись.