Ось що люди розповідають.
В одному селі жив бідний старий чоловік. І була в нього величезна гуля на лівій щоці. Всі над ним тішились із-за цієї гулі, якої він ніяк не міг позбутися.
Одного разу вирішив старий до лісу за хмизом піти. Тільки не пощастило йому цього дня: зовсім небагато знайшов він сушняку. Довелося бідолашному попрямувати в далекий ліс. А в далекому лісі сушняку виявилось ще менше.
Вже темніти почало, а старий ледве невеличку в’язанку зібрав.
Пішов невдаха додому. Не пройшов і половини шляху, як застала його в дорозі ніч.
Захвилювався старий. «Де ж мені ночувати?– подумав він.– Невже надворі, під відкритим небом?»
Тільки-но подумав,– раптом біля стежки з’явилася покинута фанза. Огорожею обнесена, з високими воротами.
«Заночую тут»,– вирішив бідняк і зайшов у двір.
Бачить – двір весь травою поріс. Ніхто, виходить, у цій фанзі не живе.
Зайшов бідняк в хатину, знайшов у далекому кутку ліжко і ліг спати.
Вночі прокинувся старий від сильного шуму. Прислухався, глянув у вікно. Виявилось – це лісові чорти у двір прийшли та гратись почали. У кожного чорта в руці палиця: у кого золота, у кого – срібна. Цими палицями чорти й підняли такий шум. Б’ють, куди заманеться: по воротах, по паркану, по деревах.
Злякався старий – раптом чорти його помітять! Обов’язково поб’ють. І вирішив сам чортів налякати.
Старий любив співати. І мав він такий сильний голос, що як тільки заспіває, то у вікнах будинків папір рветься.
Заспівав що було сили.
«Зараз,– думає,– налякаю чортів своїм голосом».
А чорти прибігли на голос старого, стоять – не ворухнуться. Певно, дуже подобалося їм, як дідуган співає. Так і співав старий до самого ранку. А коли почало світати, відлягло у старого від серця. Побачив він, що чорти у зворотний шлях збираються.
Раптом найбільший чорт поклонився старому і запитав:
– Скажіть, дідусю, звідки у вас такий чудовий голос?
Старий йому відповів:
– Голос мій ховається у моїй гулі на лівій щоці.
Подивився найбільший чорт на інших чортів і попросив:
– Продайте нам, шановний дідусю, гулю. Ми за неї добре заплатимо.
– Беріть,– мовив старий.– Але подаруйте мені ваші палиці – дуже приємно вони стукають.
Зійшло сонце, й чорти відразу ж зникли. А палиці покидали біля порогу. Помацав старий ліву щоку, а гулі немає.
Позабирав він замість хмизу срібні й золоті палиці і пішов до Сеула. Продав він там свою здобич за великі гроші. А грошей було стільки, що прийшлось йому купити коня та навантажити його мішками з монетами.
Іде старий додому, посміхається: і гулі позбувся, і гроші придбав.
В’їхав старий у своє село, всі здивувались: звідки у нього кінь? Почали розпитувати, де це він так розжився. Розповів дід про все, нічого не приховав.
А в селі по сусідству з цим старим жив інший дідуган, дуже багатий. І в нього теж була гуля, ще більша, але на правій щоці. Почув він розповідь бідняка і розсердився: «Не буде так, щоб цей убогий мав грошей більше за мене! Піду до чортів і теж обдурю їх! Ще й гулі позбудуся».
І в той же вечір пішов багач у ліс. Знайшов він там фанзу, про яку розповідав старий бідняк, забрався в неї і почав чекати ночі. І дочекався.
Зібрались опівночі чорти у дворі, підняли неймовірний галас. Б’ють, куди заманеться, своїми золотими і срібними палицями.
Закричав багач що було сили. Співав він нескладно, але так голосно, що з дерев почало сухе гілля на землю падати.
Почули чорти, як почав багач співати.
– Ага,– мовив найбільший чорт,– знову до нас цей старий прийшов, обдурити нас хоче.
Оточили чорти багача, слухають його пісню, посміхаються. А багач від радощів, що обдурить зараз чортів, дере горло, не жаліє.
Замовк він на мить, щоб перевести дух, а великий чорт його і питає:
– Скажи, дідусю, звідки у тебе такий красивий голос?
А старий тільки і чекав цього запитання, відповідає:
– Голос мій ховається в моїй гулі на правій щоці.
Зареготали чорти:
– Ах ти старий брехун! Ти нас вчора вже обдурив, а сьогодні знову хочеш?
Тут найбільший чорт каже:
– Приліпив я твою гулю собі на щоку й думав: от зараз заспіваю! Спробував – нічого не вийшло. Нема в твоїй гулі ніякого голосу. На, забирай її назад!
І з цими словами чорт приліпив багатому дідуганові гулю на ліву щоку.
Тут і сонце встало, чорти завили, загиготіли, заверещали та й зникли разом із срібними та золотими палицями.
А старий багач так до кінця життя і жив з двома величезними гулями на правій і лівій щоці.