Давно-давно жили два брати. Один з них був чесний, а другий – брехун.
Бувало, чесний розповість на ніхасі[1] яку-небудь бувальщину, і ніхто йому не вірить. А брехливий набалакає небилиць, і йому повірять.
Чесному братові стало кривдно:
– Дивно, коли я кажу правду, мені не вірять, а брехливим словам мого брата вірять. Піду я та розповім людям небилиці, може, й мені повірять?
– Ти не зумієш збрехати, ніхто тобі не повірить, – мовив йому брехун.
Чесний розсердився, пішов на ніхас і каже людям:
– Я зарядив семилінійну кримську рушницю однією кулею, вистрелив у сарну й поранив її в ногу та у вухо.
Люди, що сиділи на ніхасі, відказали:
– Хто тобі повірить! Якщо куля була одна і вцілила сарні в ногу, то як вона могла вцілити ще й у вухо? Таких небилиць ти нам не розповідай.
Чесний брат вернувся додому і каже своєму брехливому братові:
– Знову вони не повірили мені.
– А ось побачиш, як я примушу їх повірити твоїм словам, – промовив брехун і пішов на ніхас. Він звернувся до людей:
– Чому ви сьогодні не повірили моєму братові?
– Як же йому вірити, коли він розповідав такі небилиці! – відповіли люди. – Якщо одна куля вцілила сарні у вухо, то як вона могла вцілити їй ще і в ногу?
– Мій брат казав правду, – відповів брехун. – Сарна чухала ногою вухо, а в цю мить він вистрелив у неї, і куля вцілила і в ногу, і у вухо.
Люди повірили йому, і всі погодились:
– Так справді могло бути.
Вернувся брехун додому.
– Ти чесна, справедлива людина, однак не вмієш обдурювати. Ну й будь собі чесним. А я люблю всюди побувати, про все побазікати, й полиши це мені.
[1] Ніхас – місце зібрань.