Жив колись дідусь. Поки ще був трохи молодший, заробляв гроші й доглядав дім, а як постарів, геть спорохнявів: не міг ходити й спирався на милиці. Був у нього одружений син і онук – уже чималий хлопець.
Якось дідусь тяжко захворів,– бо син і невістка не доглядали його, покинули напризволяще.
Лежав старий довго, невістці набридло ходити за ним, тож одного разу вона й сказала чоловікові:
– Викинь його з хати, він мені заважає!
– Гаразд,– погодився син.– Батько тільки їсть дарма мій хліб. Давай винесемо його аж туди, у стару кошару.
Взяв син дерев’яного дрючка, яким згрібають сіно, підчепив батька за пояс, бо той був у брудному одязі, витяг з хати, затяг у стару зруйновану кошару і там кинув. Наморочившися з батьком, він спересердя жбурнув дрючка, а його син усе те бачив і запитав:
– Тату, навіщо ж ти викинув дрючка?
– А тобі що, синку?
– Підніми його, згодиться й для тебе,– відказав хлопець батькові.– Як постарієш, чим тебе тягти на смітник?
Стало соромно батькові. Вернувся він, узяв старого на руки й заніс до хати. Наказав жінці одягти його в чисту одежу. І відтоді не дозволяв їй і слова сказати проти старого батька.