Жили собі чоловік та жінка, і мали вони єдиного сина. Чоловік був рибалкою і щодня виходив у море. Якось він закинув сіть, а коли став тягти, то насилу витяг – там була величезна русалка. От вона й каже рибалці:
– Пообіцяй, що віддаси мені першого, кого стрінеш удома, а то я з’їм тебе.
Рибалка подумав, що першим, як завжди, назустріч йому вибіжить цуценятко, і пообіцяв. Русалка пірнула у воду, а рибалка пішов додому. Та цього разу першим його зустріло не цуценятко, а рідний син. Він занепокоївся, що батька довго нема, і вийшов його зустріти.
І тоді розповів рибалка синові про свою пригоду – про те, як витяг із моря русалку і як та зажадала, щоб він оддав їй першого, кого стріне вдома.
Син сказав, що треба виконати обіцянку, але хай батько зачекає, поки він сходить до найближчого селища і попрощається з друзями. І пішов.
По дорозі до селища юнак здибав мураху, вовка й орла. Вони втрьох поралися біля мертвого віслюка і ніяк не могли його розділити – кожному хотілося урвати більше. Тоді попрохали вони, щоб це зробив юнак. Він згодився і віддав м’ясо орлу, кістки – вовку, а шкуру – мурашці.
Та тільки рушив далі, як вони знову кличуть його. Юнак перелякався, подумав, що і його хочуть з’їсти. Аж ні: ті вирішили віддячити йому за добро. Вовк подарував юнакові шматочок вуха, орел – пір’їну, а мураха – лапку. Якщо доторкнутися до них і сказати: «Ой леле, вовк, орел або мураха!» – можна перекинутися вовком, орлом чи мурахою.
Повернувся юнак із подарунками додому і попросив відвести його до русалки. Коли батько передавав його русалці, він доторкнувся до пір’їни, сказав: «Ой леле, орел!», перекинувся орлом і полетів до королівського палацу.
Побачивши красеня орла, принцеса звеліла, щоб його спіймали і прив’язали до її ліжка. Вночі орел знову обернувся на юнака. Принцеса перелякалась, але він заспокоїв її і розповів свою історію. Король зажадав, щоб юнак залишився в палаці, де всі полюбили його. Тепер він щодня катався з королем та принцесою в кареті або на човні виходив з ними в море.
Якось русалка помітила юнака, вхопила його за руку і на очах у короля та принцеси потягла в морську безодню. Король присягнувся, що визволить юнака. Знаючи, що русалки полюбляють золото й срібло, він наказав зробити срібне весло. Вийшли з ним у море, розшукали русалку і пообіцяли подарувати їй весло, якщо вона згодиться показати їм юнака хоча б до пояса. Русалка показала тільки голову юнака, тож він нічого не міг удіяти.
Тоді принцеса пообіцяла русалці золоте весло, якщо вона покаже юнака до пояса. Та згодилася, і наступного дня люди вийшли в море із золотим веслом. Показала русалка людям юнака до пояса, а той, скориставшись такою волею, перекинувся орлом і полетів геть.
– Гей, ошуканці! Ви знову одурили мене, та я помщуся! – крикнула русалка.
Тож коли принцеса поверталась додому, земля розступилася і поглинула її.
Орел бачив усе те з високості і мовив:
– Я врятую її!
Обернувся він на людину, покликав мулярів і попросив зробити в тому місці, де зникла принцеса, невеличкий отвір. Тоді дістав мурашину лапку й сказав: «Ой леле, мурашка!». Зробився юнак мурашкою, проліз у замок і там перекинувся орлом. Упізнала його принцеса, а коли велетень, котрий стеріг її, вийшов, юнак знову став самим собою і попередив, що тепер вони обоє повинні перетворитися на мурах, аби вибратися звідти.
Так вони й зробили і дісталися до палацу, де зраділий король дозволив дочці одружитися з її визволителем.
Жили вони дуже щасливо, але завжди обминали море, щоб не потрапити на очі русалці.