КазкиНародні казкиУкраїнські народні казкиПро циганина, якого батько прогнав із дому – Українська казка

Про циганина, якого батько прогнав із дому – Українська казка

Було чи не було, а жив собі циганин-коваль. Коваль він був добрий, та от із сином не міг нічого вдіяти. Не хотів син батьковому ремеслу вчитися.

Каже синові коваль:

– Якщо ти не хочеш вчитися, іди собі від мене! Я тебе годувати не буду!

Пішов легінь світ за очі. Ходив, ходив і знайшов у лісі на дереві шаблю. На шаблі написано: «Хто мене візьме, той стане таким сильним, що цілим світом зможе крутити». Взяв циганин шаблю й відразу став нечувано міцним.

Вийшов він у поле, а на цьому полі будинок стоїть, високий-превисокий. Підходить до будинку, дивиться – всі двері позамикані. Позамикані й усі хліви.

Ходив, ходив циганин по двору й знайшов багато ключів. Узяв ключі й пробує, котрий підійде. Відімкнув перші двері, зайшов до кухні. Дивиться, а там їсти й пити – чого тільки немає. Відімкнув другі, а там – одяг різний. Відімкнув треті, а там – повно срібла й золота.

Раптом з’явилися розбійники. Схопив циганин шаблю і зарубав усіх дванадцятьох розбійників.

Виходить на двір і йде до конюшні. А там стоять прекрасні коні. Запріг циганин двох коней, навантажив повен віз золота й срібла, сів і їде до батька. Приїжджає, а батько спить. Позносив циганин золото і срібло до хати, ліг і спить.

Рано-вранці прокинулася мати. Дивиться – в хаті повно золота і срібла. Побачила сина й будить його. Та син не встає. Тоді будить чоловіка:

– Вставай, чоловіче! Приїхав наш син та привіз повно золота і срібла. Іди заяви, куди треба, а то біди не обберешся.

– Йди сама, ти одягнена, а мені треба одягатися.

Пішла циганка до попа:

– Панотче, ходіть до нас. Мій син залишив нас, а тепер повернувся і привіз повну хату грошей.

Піп каже:

– Іди собі! Ти, як бачу, хочеш щось видурити?

– Кажу вам, отче, що правда. Ходіть подивитеся!

– Коли так, то піду.

Прийшов піп до циганила, дивиться: легінь іще лежить. Вклонився піп та й каже:

– Та ти повернувся додому?

– Повернувся.

– А що в тебе за міхи у хаті?

– Гроші.

– Звідки стільки грошей?

– Украв.

– Та ти такий великий злодій?

– Такий.

– Ну, то приходь до мене.

Прийшов циганин до попа, а піп йому і каже:

– Є в мене срібна телиця. Якщо ти її вкрадеш, тоді повірю, що ти справжній злодій.

У попа було в дворі сто псів. Він сподівався, що до нього ніхто ие забереться. Та циганин каже:

– Я телицю вкраду, але відразу і заріжу.

– Я ие перечу – ріж, коли вкрадеш.

Пішов циганин до міста, купив двадцять літрів паленки. Замісив на ній хліб, спік. Увечері прийшов до попівського двору й кидає собакам хліба. Пси той хліб з’їли і поп’яніли. Сплять там, де попадали. А циганин заходить до хліва і дивиться: там повно худоби. Срібна телиця стоїть у кутку. Вивів циганин телицю із хліва, привів додому й тієї ж ночі зарізав.

Прокидається вранці піп, виходить надвір, а пси сплять, як побиті. «Певно, не був циганисько тут уночі, бо пси не подавали голосу»,– думає піп і йде до хліва. Дивиться – телиці й сліду немає!

Біжить піп до циганина, щоб той телицю не зарізав. Питає його:

– Ти не зарізав телицю?

– Чому би ні? Я тобі казав, що заріжу!

– Ну, тоді ходи до мене.

Приходять, а піп і каже:

– Телицю-то ти вкрав. Це невелика біда. Є у мене ще срібна кобила. Якщо і її вкрадеш, буду знати, що ти справді злодій.

Найняв піп чотирьох сторожів вартувати кобилу: два тримають її за вуздечку, третій на кобилі сидить, четвертий тримає за хвіст. Наказав піп:

– Коли прийде циганисько красти кобилу, забийте його! Нічого вам за це не буде.

Купив циганин у місті двадцять літрів паленки, замісив на ній хліб, спік і приніс на подвір’я попа. Накидав того хліба псам, і вони знов поснули. Узяв циганин і паленки, виліз із нею на горище та й капає по краплині на того, що сидить на кобилі.

– Щось на мою голову капле,– каже сторож.

– Ану, спробуй на язик, що то є? Може, піп лишив на поді паленку?

Спробував чоловік – дійсно паленка.

– Злізай із кобили, йди пошукай ту паленку! – кажуть цімбори[1].

Понапивалися сторожі й голосно говорять:

– О, коби тепер прийшов сюди циганин, ми би йому дали!

Випили ще паленки й поснули. Той, що сидів на кобилі, звалився па землю, той, що тримав за хвіст, випустив хвоста з рук і хропе.

Зайшов циганин до хліва, взяв терлицю, на якій жінки коноплю вибивають. Вивів срібну кобилу з хліва, а терлицю поставив замість теї. Прив’язав до терлиці вуздечку й подав сторожам до рук. Третього посадив на терлицю верхи. Ткнув у терлицю жмут клоччя замість хвоста і дав до рук четвертому. А срібну кобилу повів додому.

Встає вранці піп і думає собі: «Пси не гавкали, слуги не кричали,– кобила, певно, на своєму місці». Заходить до хліва, а слуги сплять. Дивиться піп – на місці срібної кобили стоїть терлиця. Давай шмагати палицею сторожів:

– Ви, п’янюги окаянні, де моя кобила?

Іде піп до циганина, а той іще спить. Поклонився піп і каже:

– Ти ще спиш?

– Сплю, бо мав цієї ночі клопоту з твоєю кобилою.

– Ну, приходь іще.

– Прийду.

Приходить хлопець до попа, а піп каже:

– Ти вкрав телицю і кобилу. Але я ще й тепер не вірю, що ти справжній злодій. Якщо вкрадеш попадю, тоді вже повірю.

– Попадю я від тебе вкраду,– каже циганин,– але знай, не буде ні твоя, ні моя, дам її чортові.

– Передавай кому хочеш.

Поставив піп двох слуг під одними дверима, двох служниць – під другими, а сам ліг з попадею у третій кімнаті.

А цигании знову накупував паленки, напік з нею хліба і накормив псів. Коли пси поснули, зв’язав їх по два і перекинув на огорожу, як бесаги[2]. Зробив схоже на себе опудало і приставив до огорожі. Відчинив двері й дивиться: слуги собі сплять. Зв’язав їх докупи волоссям і ступає далі. Бачить, служниці теж сплять. Зв’язав і служницям волосся. Зайшов до третьої кімнати, бачить – піп з попадею сплять обнявшись. Ні, так не візьмеш попаді – піп почує!

Вийшов циганин на двір і почав шмагати псів. Пси скавучать.

Прокинувся піп і гукає слугам:

– Вставайте, чуєте – пси гавкають!

Пробують слуги піднятися – й не можуть: волосся в них позв’язуване. Почали сваритися, бо думали, що то один одного за волосся тягне.

Гукає піп служницям:

– Запалюйте світло!

Та й служниці піднятися не можуть, сваряться одна з одною.

Вхопив піп рушницю, вибіг надвір. Бачить опудало в одязі циганина біля огорожі. Стрілив: «Ну, тепер циганинові кінець!»

А тим часом циганин схопив з ліжка попадю – й тікати. Повернувся піп, дивиться, а попаді нема. Думає: певно, вийшла до другої кімнати. Пішов піп подивитися на вбитого цигана. А під плотом не циган, а опудало.

– Ну, вкрав циганин попадю!

Відніс хлопець попадю до озера, де водилися чорти. Вийшли чорти з озера й питають:

– Куди несеш пані?

– Продавати.

– Продай нам… Нам якраз треба кухарку!

– Продам за мішок срібла.

– Дамо!

Взяв циганин за попадю міх срібла, повернувся додому і ліг спати.

Прибігає піп:

– Ти вкрав попадю?

– Я.

– Та де вона?

– У чортів.

– Що тобі дали за неї?

– Мішок грошей.

– Я тобі дам два мішки, лиш поверни її назад.

– Тепер уже пізно.

Та піп так просив, що той, нарешті, погодився.

– Спробую!

Купив циганин зайця, поклав у мішок. Далі настругав паличок і повстромляв на березі озера. Узяв клубок ниток і снує на палички. Виходить чорт з озера й питає:

– Що робиш?

– Будую монастир.

– Тут не роби! Що хочеш, дамо тобі, тільки тут його не будуй!

– Якщо віддасте попадю, не буду.

Пішов чорт до старшого в пекло і все розповів. Покликав старший біса, котрий міг сильно свистати, й каже:

– Йди, позмагайся з циганином.

Зустрівся біс із хлопцем і каже:

– Ну, циганине, якщо свиснеш так, як я, повернемо тобі попадю.

– Давай, будемо свистати.

Свиснув чорт так, що циганин мало не оглух. Каже циганин:

– Тепер я буду свистати. Але я так свисну, що тобі очі повискакують. Іди, хай тобі чорти на голову обручі наб’ють.

Пішов біс у пекло. Натягли йому чорти на голову обручі, очі зав’язали міхом – щоб не вискочили. Виліз біс на берег, а циганисько взяв палицю та як «свисне» біса по голові!

– Ой, досить, одне око вже вискочило!

Та циганин іще раз «свиснув». Вискочило чортові й друге око.

Радяться чорти, що їм чинити.

– Не віддамо попадю!

Обрали вони біса-бігуна. Вийшов він і каже циганинові:

– Тепер будемо змагатися в бігу.

– Добре!– каже циганин.– Але спочатку дожени мого молодшого брата, бо коли я пущуся, то земля заломиться підо мною.

– А де твій брат?

– У мішку

– А як його звуть?

– Яцьком.

Розв’язав біс мішок і випустив з нього зайця. Біжить біс за зайцем і кричить:

– Стій, Яцьку, стій!

Та Яцько не ставав. Повернувся біс на дно озера і розповів, що з ним було. Вибрав тоді старший найдужчого й каже:

– Іди боротися з циганином. Якщо шпурне тобою – тоді віддамо йому попадю.

Вийшов найдужчий чортисько. А циганин знав, що неподалік ведмідь в берлозі сидить. Каже чортові:

– Що мені з тобою боротися? Мій менший брат тобою так шпурне, що ти під землю провалишся!

– А де твій брат?

– Мій брат сидить у землі. Бери подовшу жердину й ходи.

Узяв біс жердину і йдуть у ліс. Коли були вже близько до берлоги, каже циганин:

– Йди, неборе, сам, недобре буде, коли мене побачить брат. Тоді тобі кінець.

– А як звати твого брата?

– Матій.

І кличе біс Матія з берлоги:

– Матію, ходи боротися!

«Матій» не йде. Почав біс жердиною штрикати в барліг. Розізлився ведмідь, виповз і так схопив чортиська, що той заверещав:

– Ой, досить, Матію, відпусти мене!

Ледве вирвався – і тікати! Прийшов у пекло й розповів, що з ним було.

Вивели чорти попадю з підземелля. Відвів її циган до попа і дістав за неї два мішки грошей.

Повернувся циганин додому. Бачить: мати бере горщики і йде за молоком. Думає циганин: «У мене стільки грошей, а мама ходить з горщиком, як жебрачка». І вирішив купити корову. Привів корову й каже:

– Ну, мамо, от вам корова, доїть і не ходіть більше жебрати.

А сам пішов до міста гуляти.

Тим часом прийшли до старої циганки купці – дуже припала їм корова до вподоби.

– Продай нам козу! – просять вони циганку.

– Та то ж не коза, то корова!

– Та ти що, не відрізниш корову від кози? Кажемо тобі, що то коза!

Повірила нарешті циганка, що то не корова, а коза, і продала корову.

Повернувся син і питає:

– Мамо, чому ти знову ходиш по людях за молоком?

– Та я продала. То була коза, а не корова.

Розлютився циганин і вирішив провчити торговців.

Купив стару шкапу, вклав у неї три монети, щоб стирчали, і погнав на торг. Зустріли його торговці, дивляться з кобили стирчать гроші й питають:

– Куди ведеш кобилу?

– На торг.

– Продай нам.

– Ви цю кобилу не купите, вона дорога.

– Скільки просиш?

– Тисячу монет.

Купили торговці кобилу за тисячу монет. Один сів верхи, а другий іде позаду– думає: «Буду гроші збирати, що випадуть з кобили». Упала раптом монета – ухопив торговець. Випала й друга, а там третя… Ідуть, ідуть, а монети з кобили більше не падають. Стали вони серед дороги й радяться, що чинити.

– Забиймо кобилу й виберемо гроші.

Забили кобилу, розпороли, а там грошей нема. Як вони не злилися на циганина, та нічого не поробиш. Тільки лаються:

– Чекай, чекай, ми тебе провчимо!

А циганин розбагатів, завів собі бджолинець. Вирішили торговці викрасти від циганина бджоли. А циганин вже знав про те, вліз до вулика й чекає. Уночі торговці прийшли на пасіку і пробують, котрий з вуликів найважчий. Взяли найважчий і несуть. За селом циганин виповз з вулика й хряснув того торговця, що йшов попереду, по голові. Той до свого товариша:

– Чого ти мене б’єш?

– Я не бив!

Несуть далі. Циганин знову висунувся і хряснув торговця.

– Ти знову мене б’єш?

– Кажу тобі, що не б’ю!

– Давай поміняємося. Ходи ти наперед, я піду позаду.

Помінялися, йдуть далі. Раптом циганин як вдарить і того по голові.

– Тепер ти мене б’єш?

– Я не б’ю.

– Та що за мара?

Налякалися торговці, кинули вулик – і тікати! А циганин кричить:

– Злодії, злодії!

Сів собі циганин під дубом й сидить, курить. Чує – люди йдуть, співають. Виліз циганин на дуба й сам співає: «Диво-чудо, диво-чудо!» Староста почув спів і говорить:

– Ану, тихо будьте, чуєте, як потята співають? Давайте спіймаємо й подаруємо молодій.

Кинули молоду й подалися в хащу шукати пташку, що так гарно співає. А циганин підійшов до молодої й каже:

– Скидай із себе одяг і тікай, а то уб’ю тебе!

Скинула молода одяг і, гола, побігла додому. Поки люди шукали по лісу птаха, циганин переодягнувся в одяг молодої. Ніхто й не помітив.

Почали пригощатися. Почастували паленкою і «молоду». Вона добре випила. Дивляться гості, дивуються:

– Що за молода, що не знає ні сорому, ні стиду. Стільки їсть, стільки п’є!

Коли настав вечір, жених каже музикантам:

– Досить вам, ми вже хочемо спати.

А старий питає жінку:

– Бабо, де молоді будуть спати? Хата в нас тісна та й ліжко тільки одне.

– Та най сплять на поді.

Молодий швидко заснув, а «молода» – ні. Устав циганин, зліз із горища до сіней. А в сінях були вівці, а між ними баран з великими рогами. Знайшов циганин того рогатого барана і витягнув його на горище. Прокинувся вночі молодий і почав обнімати свою «молоду». Намацав голову, а на голові – роги. Гукає молодий батька:

– Няню, чи були в мами роги, коли ти оженився?

Старий не знає, що й казати, бо жінка близько.

Запалив свічку, дивиться. А коло сина – баран лежить.

– Ну, синку, та ти добре оженився!

А циганин стоїть під хатою і сміється.

Та й казці кінець.

[1] Цімбора – товариш

[2] Бесаги – подвійна, перекидна торба