Було чи не було, а жив собі циганин-коваль. Коваль він був добрий, та от із сином не міг нічого вдіяти. Не хотів син батьковому ремеслу вчитися.
Каже синові коваль:
– Якщо ти не хочеш вчитися, іди собі від мене! Я тебе годувати не буду!
Пішов легінь світ за очі. Ходив, ходив і знайшов у лісі на дереві шаблю. На шаблі написано: «Хто мене візьме, той стане таким сильним, що цілим світом зможе крутити». Взяв циганин шаблю й відразу став нечувано міцним.
Вийшов він у поле, а на цьому полі будинок стоїть, високий-превисокий. Підходить до будинку, дивиться – всі двері позамикані. Позамикані й усі хліви.
Ходив, ходив циганин по двору й знайшов багато ключів. Узяв ключі й пробує, котрий підійде. Відімкнув перші двері, зайшов до кухні. Дивиться, а там їсти й пити – чого тільки немає. Відімкнув другі, а там – одяг різний. Відімкнув треті, а там – повно срібла й золота.
Раптом з’явилися розбійники. Схопив циганин шаблю і зарубав усіх дванадцятьох розбійників.
Виходить на двір і йде до конюшні. А там стоять прекрасні коні. Запріг циганин двох коней, навантажив повен віз золота й срібла, сів і їде до батька. Приїжджає, а батько спить. Позносив циганин золото і срібло до хати, ліг і спить.
Рано-вранці прокинулася мати. Дивиться – в хаті повно золота і срібла. Побачила сина й будить його. Та син не встає. Тоді будить чоловіка:
– Вставай, чоловіче! Приїхав наш син та привіз повно золота і срібла. Іди заяви, куди треба, а то біди не обберешся.
– Йди сама, ти одягнена, а мені треба одягатися.
Пішла циганка до попа:
– Панотче, ходіть до нас. Мій син залишив нас, а тепер повернувся і привіз повну хату грошей.
Піп каже:
– Іди собі! Ти, як бачу, хочеш щось видурити?
– Кажу вам, отче, що правда. Ходіть подивитеся!
– Коли так, то піду.
Прийшов піп до циганила, дивиться: легінь іще лежить. Вклонився піп та й каже:
– Та ти повернувся додому?
– Повернувся.
– А що в тебе за міхи у хаті?
– Гроші.
– Звідки стільки грошей?
– Украв.
– Та ти такий великий злодій?
– Такий.
– Ну, то приходь до мене.
Прийшов циганин до попа, а піп йому і каже:
– Є в мене срібна телиця. Якщо ти її вкрадеш, тоді повірю, що ти справжній злодій.
У попа було в дворі сто псів. Він сподівався, що до нього ніхто ие забереться. Та циганин каже:
– Я телицю вкраду, але відразу і заріжу.
– Я ие перечу – ріж, коли вкрадеш.
Пішов циганин до міста, купив двадцять літрів паленки. Замісив на ній хліб, спік. Увечері прийшов до попівського двору й кидає собакам хліба. Пси той хліб з’їли і поп’яніли. Сплять там, де попадали. А циганин заходить до хліва і дивиться: там повно худоби. Срібна телиця стоїть у кутку. Вивів циганин телицю із хліва, привів додому й тієї ж ночі зарізав.
Прокидається вранці піп, виходить надвір, а пси сплять, як побиті. «Певно, не був циганисько тут уночі, бо пси не подавали голосу»,– думає піп і йде до хліва. Дивиться – телиці й сліду немає!
Біжить піп до циганина, щоб той телицю не зарізав. Питає його:
– Ти не зарізав телицю?
– Чому би ні? Я тобі казав, що заріжу!
– Ну, тоді ходи до мене.
Приходять, а піп і каже:
– Телицю-то ти вкрав. Це невелика біда. Є у мене ще срібна кобила. Якщо і її вкрадеш, буду знати, що ти справді злодій.
Найняв піп чотирьох сторожів вартувати кобилу: два тримають її за вуздечку, третій на кобилі сидить, четвертий тримає за хвіст. Наказав піп:
– Коли прийде циганисько красти кобилу, забийте його! Нічого вам за це не буде.
Купив циганин у місті двадцять літрів паленки, замісив на ній хліб, спік і приніс на подвір’я попа. Накидав того хліба псам, і вони знов поснули. Узяв циганин і паленки, виліз із нею на горище та й капає по краплині на того, що сидить на кобилі.
– Щось на мою голову капле,– каже сторож.
– Ану, спробуй на язик, що то є? Може, піп лишив на поді паленку?
Спробував чоловік – дійсно паленка.
– Злізай із кобили, йди пошукай ту паленку! – кажуть цімбори[1].
Понапивалися сторожі й голосно говорять:
– О, коби тепер прийшов сюди циганин, ми би йому дали!
Випили ще паленки й поснули. Той, що сидів на кобилі, звалився па землю, той, що тримав за хвіст, випустив хвоста з рук і хропе.
Зайшов циганин до хліва, взяв терлицю, на якій жінки коноплю вибивають. Вивів срібну кобилу з хліва, а терлицю поставив замість теї. Прив’язав до терлиці вуздечку й подав сторожам до рук. Третього посадив на терлицю верхи. Ткнув у терлицю жмут клоччя замість хвоста і дав до рук четвертому. А срібну кобилу повів додому.
Встає вранці піп і думає собі: «Пси не гавкали, слуги не кричали,– кобила, певно, на своєму місці». Заходить до хліва, а слуги сплять. Дивиться піп – на місці срібної кобили стоїть терлиця. Давай шмагати палицею сторожів:
– Ви, п’янюги окаянні, де моя кобила?
Іде піп до циганина, а той іще спить. Поклонився піп і каже:
– Ти ще спиш?
– Сплю, бо мав цієї ночі клопоту з твоєю кобилою.
– Ну, приходь іще.
– Прийду.
Приходить хлопець до попа, а піп каже:
– Ти вкрав телицю і кобилу. Але я ще й тепер не вірю, що ти справжній злодій. Якщо вкрадеш попадю, тоді вже повірю.
– Попадю я від тебе вкраду,– каже циганин,– але знай, не буде ні твоя, ні моя, дам її чортові.
– Передавай кому хочеш.
Поставив піп двох слуг під одними дверима, двох служниць – під другими, а сам ліг з попадею у третій кімнаті.
А цигании знову накупував паленки, напік з нею хліба і накормив псів. Коли пси поснули, зв’язав їх по два і перекинув на огорожу, як бесаги[2]. Зробив схоже на себе опудало і приставив до огорожі. Відчинив двері й дивиться: слуги собі сплять. Зв’язав їх докупи волоссям і ступає далі. Бачить, служниці теж сплять. Зв’язав і служницям волосся. Зайшов до третьої кімнати, бачить – піп з попадею сплять обнявшись. Ні, так не візьмеш попаді – піп почує!
Вийшов циганин на двір і почав шмагати псів. Пси скавучать.
Прокинувся піп і гукає слугам:
– Вставайте, чуєте – пси гавкають!
Пробують слуги піднятися – й не можуть: волосся в них позв’язуване. Почали сваритися, бо думали, що то один одного за волосся тягне.
Гукає піп служницям:
– Запалюйте світло!
Та й служниці піднятися не можуть, сваряться одна з одною.
Вхопив піп рушницю, вибіг надвір. Бачить опудало в одязі циганина біля огорожі. Стрілив: «Ну, тепер циганинові кінець!»
А тим часом циганин схопив з ліжка попадю – й тікати. Повернувся піп, дивиться, а попаді нема. Думає: певно, вийшла до другої кімнати. Пішов піп подивитися на вбитого цигана. А під плотом не циган, а опудало.
– Ну, вкрав циганин попадю!
Відніс хлопець попадю до озера, де водилися чорти. Вийшли чорти з озера й питають:
– Куди несеш пані?
– Продавати.
– Продай нам… Нам якраз треба кухарку!
– Продам за мішок срібла.
– Дамо!
Взяв циганин за попадю міх срібла, повернувся додому і ліг спати.
Прибігає піп:
– Ти вкрав попадю?
– Я.
– Та де вона?
– У чортів.
– Що тобі дали за неї?
– Мішок грошей.
– Я тобі дам два мішки, лиш поверни її назад.
– Тепер уже пізно.
Та піп так просив, що той, нарешті, погодився.
– Спробую!
Купив циганин зайця, поклав у мішок. Далі настругав паличок і повстромляв на березі озера. Узяв клубок ниток і снує на палички. Виходить чорт з озера й питає:
– Що робиш?
– Будую монастир.
– Тут не роби! Що хочеш, дамо тобі, тільки тут його не будуй!
– Якщо віддасте попадю, не буду.
Пішов чорт до старшого в пекло і все розповів. Покликав старший біса, котрий міг сильно свистати, й каже:
– Йди, позмагайся з циганином.
Зустрівся біс із хлопцем і каже:
– Ну, циганине, якщо свиснеш так, як я, повернемо тобі попадю.
– Давай, будемо свистати.
Свиснув чорт так, що циганин мало не оглух. Каже циганин:
– Тепер я буду свистати. Але я так свисну, що тобі очі повискакують. Іди, хай тобі чорти на голову обручі наб’ють.
Пішов біс у пекло. Натягли йому чорти на голову обручі, очі зав’язали міхом – щоб не вискочили. Виліз біс на берег, а циганисько взяв палицю та як «свисне» біса по голові!
– Ой, досить, одне око вже вискочило!
Та циганин іще раз «свиснув». Вискочило чортові й друге око.
Радяться чорти, що їм чинити.
– Не віддамо попадю!
Обрали вони біса-бігуна. Вийшов він і каже циганинові:
– Тепер будемо змагатися в бігу.
– Добре!– каже циганин.– Але спочатку дожени мого молодшого брата, бо коли я пущуся, то земля заломиться підо мною.
– А де твій брат?
– У мішку
– А як його звуть?
– Яцьком.
Розв’язав біс мішок і випустив з нього зайця. Біжить біс за зайцем і кричить:
– Стій, Яцьку, стій!
Та Яцько не ставав. Повернувся біс на дно озера і розповів, що з ним було. Вибрав тоді старший найдужчого й каже:
– Іди боротися з циганином. Якщо шпурне тобою – тоді віддамо йому попадю.
Вийшов найдужчий чортисько. А циганин знав, що неподалік ведмідь в берлозі сидить. Каже чортові:
– Що мені з тобою боротися? Мій менший брат тобою так шпурне, що ти під землю провалишся!
– А де твій брат?
– Мій брат сидить у землі. Бери подовшу жердину й ходи.
Узяв біс жердину і йдуть у ліс. Коли були вже близько до берлоги, каже циганин:
– Йди, неборе, сам, недобре буде, коли мене побачить брат. Тоді тобі кінець.
– А як звати твого брата?
– Матій.
І кличе біс Матія з берлоги:
– Матію, ходи боротися!
«Матій» не йде. Почав біс жердиною штрикати в барліг. Розізлився ведмідь, виповз і так схопив чортиська, що той заверещав:
– Ой, досить, Матію, відпусти мене!
Ледве вирвався – і тікати! Прийшов у пекло й розповів, що з ним було.
Вивели чорти попадю з підземелля. Відвів її циган до попа і дістав за неї два мішки грошей.
Повернувся циганин додому. Бачить: мати бере горщики і йде за молоком. Думає циганин: «У мене стільки грошей, а мама ходить з горщиком, як жебрачка». І вирішив купити корову. Привів корову й каже:
– Ну, мамо, от вам корова, доїть і не ходіть більше жебрати.
А сам пішов до міста гуляти.
Тим часом прийшли до старої циганки купці – дуже припала їм корова до вподоби.
– Продай нам козу! – просять вони циганку.
– Та то ж не коза, то корова!
– Та ти що, не відрізниш корову від кози? Кажемо тобі, що то коза!
Повірила нарешті циганка, що то не корова, а коза, і продала корову.
Повернувся син і питає:
– Мамо, чому ти знову ходиш по людях за молоком?
– Та я продала. То була коза, а не корова.
Розлютився циганин і вирішив провчити торговців.
Купив стару шкапу, вклав у неї три монети, щоб стирчали, і погнав на торг. Зустріли його торговці, дивляться з кобили стирчать гроші й питають:
– Куди ведеш кобилу?
– На торг.
– Продай нам.
– Ви цю кобилу не купите, вона дорога.
– Скільки просиш?
– Тисячу монет.
Купили торговці кобилу за тисячу монет. Один сів верхи, а другий іде позаду– думає: «Буду гроші збирати, що випадуть з кобили». Упала раптом монета – ухопив торговець. Випала й друга, а там третя… Ідуть, ідуть, а монети з кобили більше не падають. Стали вони серед дороги й радяться, що чинити.
– Забиймо кобилу й виберемо гроші.
Забили кобилу, розпороли, а там грошей нема. Як вони не злилися на циганина, та нічого не поробиш. Тільки лаються:
– Чекай, чекай, ми тебе провчимо!
А циганин розбагатів, завів собі бджолинець. Вирішили торговці викрасти від циганина бджоли. А циганин вже знав про те, вліз до вулика й чекає. Уночі торговці прийшли на пасіку і пробують, котрий з вуликів найважчий. Взяли найважчий і несуть. За селом циганин виповз з вулика й хряснув того торговця, що йшов попереду, по голові. Той до свого товариша:
– Чого ти мене б’єш?
– Я не бив!
Несуть далі. Циганин знову висунувся і хряснув торговця.
– Ти знову мене б’єш?
– Кажу тобі, що не б’ю!
– Давай поміняємося. Ходи ти наперед, я піду позаду.
Помінялися, йдуть далі. Раптом циганин як вдарить і того по голові.
– Тепер ти мене б’єш?
– Я не б’ю.
– Та що за мара?
Налякалися торговці, кинули вулик – і тікати! А циганин кричить:
– Злодії, злодії!
Сів собі циганин під дубом й сидить, курить. Чує – люди йдуть, співають. Виліз циганин на дуба й сам співає: «Диво-чудо, диво-чудо!» Староста почув спів і говорить:
– Ану, тихо будьте, чуєте, як потята співають? Давайте спіймаємо й подаруємо молодій.
Кинули молоду й подалися в хащу шукати пташку, що так гарно співає. А циганин підійшов до молодої й каже:
– Скидай із себе одяг і тікай, а то уб’ю тебе!
Скинула молода одяг і, гола, побігла додому. Поки люди шукали по лісу птаха, циганин переодягнувся в одяг молодої. Ніхто й не помітив.
Почали пригощатися. Почастували паленкою і «молоду». Вона добре випила. Дивляться гості, дивуються:
– Що за молода, що не знає ні сорому, ні стиду. Стільки їсть, стільки п’є!
Коли настав вечір, жених каже музикантам:
– Досить вам, ми вже хочемо спати.
А старий питає жінку:
– Бабо, де молоді будуть спати? Хата в нас тісна та й ліжко тільки одне.
– Та най сплять на поді.
Молодий швидко заснув, а «молода» – ні. Устав циганин, зліз із горища до сіней. А в сінях були вівці, а між ними баран з великими рогами. Знайшов циганин того рогатого барана і витягнув його на горище. Прокинувся вночі молодий і почав обнімати свою «молоду». Намацав голову, а на голові – роги. Гукає молодий батька:
– Няню, чи були в мами роги, коли ти оженився?
Старий не знає, що й казати, бо жінка близько.
Запалив свічку, дивиться. А коло сина – баран лежить.
– Ну, синку, та ти добре оженився!
А циганин стоїть під хатою і сміється.
Та й казці кінець.
[1] Цімбора – товариш [2] Бесаги – подвійна, перекидна торба