Була у Гриця жінка. Любила парадитися, перед дзеркалом просиджувати. Посіяв Гриць нивку вівса навесні, прийшли жнива. Каже:
– Жоно-небого, треба овес жати.
Зібралася жінка на ниву. Взяла собі їсти, пити, не забула і про дзеркало, мило… Жала, жала. Нажала вівса стільки, щоб могла в холодку прилягти. Закусила доброго й смачного з того, що мала на обід, лягла в холодку й спить.
Коли виспалася, глянула у дзеркало, чи не змарніла, й знову лягла. Спала довго, так довго, що і день літній минув. Пробудилася, помилася, причесалася, натерла лице пахучим мастилом, знову подивилася у дзеркало, бо хотіла бачити, чи красна. Й зібралася додому. Зустрів жінку Гриць і питає:
– Ну, як тобі, небого, робилося? Чи багато нажала?
– Ой, нажала, та ще є жати!
– Пішла жінка і на другий день жати овес. Знову нажала стільки, щоб холодок зробити. Лягла собі й спить. Виспалася, встала й дивиться у дзеркало, чи красна. Красна! І знову лягла спати. Коли вечоріло, прокинулася, помилася, причесалася, намастила личко пахучим мастилом і знову дивиться, чи красна. Красна!
Прийшла жінка додому.
– Чи готова вечеря? – питає чоловіка.
– Готова!
– Я так наробилася, що з ніг паду!
Повечеряла. Переспала ніч і иа третій день теж пішла на ниву. Нажала рівно стільки, щоб холодок був, і лягла собі відпочивати. Пробудилася пізно. Поїла, помилася, причесалася, дивилася довго у дзеркало й потім пішла додому.
Кажуть люди Грицеві, що коли жінка так буде жати, їй стачить роботи до самої пилипівки.
І Гриць сам зібрався глянути, як його жінка овес жне. Прихопив із собою ножиці. Приходить на ниву, дивиться, а жінка собі в холодку спить солодко. Постояв над нею хвильку, а потім узяв та й постриг її тихо, щоб не чула.
Жінка проспалася, устала, дивиться в дзеркало:
– Ой, хто це? Я, Грицева? Ні! Грицева з волоссям, а в мене нема!
Сіла собі й думає, що чинити. «Піду я до Гриця, спитаю його, чия це я жінка».
А Гриць за кущем сидів і все чув та бачив. Тихо втік з кущів додому, щоб жінка не бачила. Приходить жона. Стукає у двері, а чоловік до хати не пускає. Вона кличе:
– Грицьку, гов! Грицьку, я твоя чи ні?
– Ой, моя давно вдома! Спить собі! Не кричіть, бо пробудиться, то будете мати клопіт і ви, і я! – висунув Гриць з вікна голову.
– Боже мій милостивий! Чия тепер я буду?
Вийшла, зажурена, на вулицю, сіла під плотом і сидить.
Коли йдуть три злодії. Хочуть красти сало з одного горища. Стали коло хати й радяться. Жінка підслухала, про що вони говорять, і просить їх:
– Побратими! Візьміть і мене в компанію, я вам буду допомагати.
Вони прийняли її.
Вилізли злодії на хату, розібрали покрівлю і кажуть жінці:
– Йди ти перша!
Забралася вона на горище, злодії подали їй сірники, щоб засвітила й бачила, що брати. А жінка гукає:
– Побратими, побратими! Якої вам солонини брати – товстої чи тонкої?
– А бодай рогаті чорти тебе забрали!
Злодії втекли, а ґазда спіймав стрижену жінку.
– Чия ти?
– Я була Грицева, а тепер не знаю, чия я.
Побив ґазда жінку на горищі, та подумав, що вона, може, дурна і випустив з рук.
Жінка знову сіла під плотом і чекає.
Йдуть злодії. Стали й радяться, як украсти баранів. Вискочила жінка з-під плота й каже злодіям:
– Йду з вами і я!
Так просилася, що злодії мусили взяти її з собою. Коли вийшли із села, зупинилися на раду. І додумалися:
– Не берім цієї дурної з собою, бо знову лиха нам накоїть! Нехай іде картоплю копати.
Пішла жінка на ниву, почала картоплю викопувати. Та до чого її збирати, коли мішка нема? Зняла сорочку з себе, зв’язала рукави і збирає картоплю. А господареві ниви сон приснився, ніби злодії від нього картоплю крадуть.
Зібрався господар із жоною і йдуть на ниву. Здалеку бачать щось біле. Ідуть ближче. Здається їм, що то білий мішок, але щось і не схоже! Подумав чоловік, що то якесь нечисте на ниві, і – гайда додому!
Взяв п’ять срібних, побіг до попа.
– Пане превелебний! Відчиняйте двері!
– Хто там? Що сталося?
– Я той і той – розповідає ґазда.– Беріть святило і кадило, бо на моїм полі сам чорт викопує картоплю!
Піп відмовляється:
– Не можу я нікуди йти, я босий, а черевики – у шевця.
– Отче, я понесу вас на плечах, тільки ходіть!
Коли ґазда показав п’ять срібних, піп пустив його до хати. Швидко знайшлося святило і кадило. Сів піп чоловікові на плечі, й рушили в поле.
Газда каже:
– Святіть, святіть, бо нечистий усю картоплю вибере!
– Я туди не досягну святилом, то ще далеко!
А Грицева жінка почула, що хтось іде. Думала–злодії. Вона й гукає:
– Сюди, сюди, людкове! Будемо пекти, мастити, їсти!
Піп налякався, скочив з плеча чоловіка і почав тікати.
А ґазда й сам дав ногам знати.
Уранці піп зустрів чоловіка й каже йому:
– Видиш, яку баламуту ти мені знайшов! Я босий поколов ноги, обідрався і страху набрався.
– Ходім, отче духовний, тепер. Увидимо, що то за чорт на полі.
Узяв він із церкви кадило і святило, одягнув на себе ризи, і так з чоловіком пішли на ниву. Дивляться, а то жінка картоплю викопує і до сорочки складає. Розізлився піп:
– Та хіба то нечиста сила? То ж Грицева жінка. Вона тобі всю картоплю викопала, чоловіче. За це їй маєш добре віддячити!
Газда заплатив Грицевій жінці за роботу. І пішла селом чутка, що Грицева жінка стала роботящою. Дочувся про це й Гриць. Зрадів і знову взяв дружину до себе.
Ще і нині живуть собі в злагоді, коли не померли.