Жив у одному місті хлопець. Звали його Та У. Був він розумний, кмітливий, поважав старших, тому бідний батько беріг його, як зіницю ока. Коли хлопцеві пішов десятий рік, у місті номер знатний чиновник. І його син звелів стражникам поховати разом з батьком ще якого-небудь чоловіка, щоб той слугував йому на тому світі. Рано-вранці до кімнати, де жив Та У, увірвалися стражники і схопили ще сонного батька. Хлопець кинувся захищати того, та куди йому проти десяти стражників!
Бідний хлопчина залишився один. Йому пригадалися розповіді сусідів про те, що коли в місті помирає хто-небудь з багатих, то служники ловили бідняка, поїли його до безтями вином, топили в бездонному вирі, а потім закопували поруч із могилою багатого. Від цих згадок йому стало сумно й страшно, і він заплакав. Та невдовзі подумав: «Яка користь від сліз? Піду краще до бездонного виру і там, може, придумаю, як врятувати батька від смерті. А коли не пощастить врятувати, то хоч ще раз побачу його».
Вир той був біля підніжжя гори Даціншань. З гори збігало багато струмків, і всі вони впадали в цей вир, тому він був такий глибокий, що побачити його дно нікому з людей не вдавалося. Засмучений, підійшов хлопець до виру.
«Скільки тут бідняків загинуло! А тепер і мого батька сюди ж кинуть! – скрушно подумав Та У.– От коли б можна було випити всю цю воду, тоді батько живим би залишився. Але ж хто її вип’є?» Раптом із нірки поміж камінням виповзла зелена ящірка і, помітивши, що обличчя у хлопця від горя стало темнішим від чорної хмари, почала розпитувати людським голосом:
– Послухай, хлопчику! Бачу я, що з тобою якесь лихо скоїлося. То, може, розповіси мені, що в тебе болить?
І Та У розповів:
– У нашому місті існує такий звичай: коли помирає багатий або знатний чиновник, його служники хапають когось із бідних, напоюють вином, топлять у цьому вирі, а тоді закопують поруч із могилою небіжчика. Сьогодні моєму батькові випала черга супроводжувати багатого пана, ось чому я плачу. Краще б мене самого кинули замість батька в цей вир…
–- Не втрачай надії, хлопче! Я виручу тебе з біди,– сказала ящірка. Вона підповзла до краю виру і почала пити воду.
П’є, п’є, а її тулуб дедалі товстішає й товстішає. Невдовзі на тілі ящірки з’явилася луска, а на голові виросли зелені роги. Дивиться хлопець і очам своїм не вірить: перед ним уже лежить не ящірка, а величезний дракон – володар річок та озер.
Випив дракон усю воду до самого дна, скрутив свого хвоста і обережно на ньому спустив хлопчика вниз, а потім залишив йому і свої гарні сяючі роги.
Хлопець озирнувся довкола і бачить – тут ростуть такі гарні хризантеми, яких він і на землі не бачив.
«Тепер я врятую батька»,– зрадів Та У.
Незабаром зверху почулися кроки. Стражники обв’язали п’яну людину мотузками і стали повільно спускати на дно виру. Драконові роги враз засяяли, і при світлі Та У впізнав свого батька. Хлопець перерізав рогами мотузок, звільнив батька, а натомість прив’язав велику довгасту каменюку.
Минуло з півгодини, і ті зверху вирішили, що їхня жертва вже давно втопилась. Почали тягти мотузок. Немало сил доклали і раптом витягли замість людини величезну каменюку.
– Що це таке? Людина на камінь перетворилася! – здивувалися родичі чиновника.
Довго вони стояли вражені, не маючи змоги навіть з місця зрушити, поки хтось із присутніх сказав:
– Певно, небесний владика вважає, що тіло бідняка швидко згниє, тому й перетворив його на камінь. А кам’яна людина вічно супроводжуватиме свого пана на тому світі!
Наказали служникам взяти камінь, і процесія рушила в бік кладовища.
Тим часом Та У заходився будити батька. Проте, хоч як він смикав його, нічого не виходило. Батько спав непробудним сном. Підвів хлопець голову догори, а його зусебіч оточують стрімкі стіни. І неба майже не видно. Це ж не жарт – десять тисяч сажнів глибини. Горе і відчай охопили хлопця:
– Як же нам вибратися звідси?
Довго він сидів, розглядаючись довкола, а тоді взяв роги і хотів ударити ними по кам’яній стіні. Та тільки доторкнувся до неї, як у стіні виникла велика дірка. Хлопець побачив там світло і поповз уперед. Нарешті він вибрався на галявину, де стояв великий будинок. Та У зайшов до кімнати^ Зі стелі звисали нанизані на нитки перлини, а біля столу сиділа літня жінка й плела з соломи черевики. Жінка привітно глянула на хлопця й сказала:
– Який ти сміливий! Нічого не побоявся! Візьми ось цю перлину і поклади батькові в рота. Він одразу ж прокинеться. Крім цього, хочу ще тобі дати бамбукові труби. Вийдеш на поверхню, приставиш їх до потоків, що течуть з гори, і тоді вода піде на поля. А ви заживете собі в добрі та в розкошах.
Подякував їй хлопець і спитав:
– Тітонько, а як нам із цього виру вибратись?
– Там, на дні, живе велика черепаха. Посідайте з батьком їй на спину, і вона вивезе вас нагору,– відповіла жінка.
– А що з нами буде, коли син чиновника довідається, що ми його ошукали?
– Тепер вам нічого боятися. Побачиш того синка, кинь у нього рогами, і залишиться від нього тільки мокре місце. А тепер іди! – сказала вона і провела хлопця до дверей.
Як порадила добра жінка, так Та У і зробив. Поклав батькові перлину в рота, і той враз прокинувся. Потім посідали вони черепасі на спину, і хлопець наказав:
– Винеси нас нагору, до самого кладовища…
Черепаха, мов птах, злетіла вгору і опустилася саме там, де їй було наказано. Хлопець зліз з черепахи і неподалік побачив чиновницького синка. Той хотів був наказати служникам схопити хлопця, але Та У кинув у нього драконові роги. За мить від лиходія тільки мокре місце залишилось.
Відтак хлопець пішов назад до гори, поприлаштовував труби, як йому радила жінка, і спрямував воду на спалене пекучим сонцем поле. На тому полі батько з сином побудували дім, посіяли рис, просо, пшеницю, посадили дерева і зажили радісно та щасливо.