Жив старий цар. Він мав трьох синів. Хлопці підросли і треба їм женитися.
Вирішили, що підуть глядати собі наречених до іншої держави. Далеко не пішли, лише до сусідньої. А в царя цієї країни була прекрасна донька. Коли почула, в якій справі прийшли легені, каже:
– Я одна, а вас троє. Трьом не мчжу я бути за жінку. За того віддамся, котрий за рік принесе найцінніше.
І хлопці розійшлися по білому світу. Кожний в інший бік. Ходили, ходили. Кожний глядав, що б таке придбати найцінніше.
Як рік минув, зустрілися брати на одному місці й почали хвалитися:
– Позирайте,– говорить найстарший,– я купив такий далекогляд, що видко в нього через три держави.
– Красне діло, каже середущий,– айбо я ще цінніше купив! Я дістав такий плащ, що як розпростерти і на нього сісти, понесе тебе, куди лише задумаєш.
– А моє найцінніше! – говорить молодший.– Я купив такі ліки, що хоч якому хворому поможе й мертвого воскресить.
– Но, добре і се. А котре найцінніше, най розсудять люди…
Таку бесіду мали межи собою три брати. Тоді старший вийняв свій далекогляд і нараз так настрашився, що мало його не випустив із рук.
– Що сь там увидів? – питають брати.
– Не звідайте… Дівчина, з-за котрої блукали ми по світові, умерла!
Середущий і молодший вхопили далекогляд, подивилися – справді в царському дворі похорон.
– Скоро сідаймо на мій плащ! – вигукнув середущий і простер його на землю.
Поставали всі троє на плащ, середущий дав наказ летіти до Палацу, і брати, як вихор, понеслися в повітрі.
За пару хвилин уже стояли там, у царському дворі. А тут дуже багато людей, і вже хочуть царівну ховати.
Тоді молодший вийняв свої ліки, цяпнув на вату і приклав померлій до губів… І та встала з ослона! Усі люди здивовані. Батько радіє.
Айбо тут біда: не знають, кому присудити дівчину.
Старший сказав, що йому належить, бо він перший побачив через далекогляд померлу царівну.
Середущий каже, що йому належить, бо на його плащі скоро прилетіли, щоб врятувати дівчину.
– Що з того, браття,– говорить молодший,– що в далекогляд ми побачили мертву, а на плащі принеслися сюди!? Коби не мої ліки, царівна би лежала в могилі!..
Сперечалися, і не могли дійти згоди… Тоді цар скликав свій високий суд, аби справедливо розсудив братів. Одні судили так, а інші інакше. Кінець кінцем проголосували, й виявилося, що молодший брат дістав найбільше голосів. І царівну віддали йому.
Тепер і старші брати були раді й весело гуляли на весіллі брата.
Коли погостилися добре, старший брат вийшов на двір, подивився у далекогляд і увидів дві прекрасні дівчини.
– Йди лише сюди! – прикликав середущего.– Видиш, які прекрасні дівчата?
Той і собі глянув у далекогляд й відразу скомандував:
– Скоро на плащ!
Через пару хвилин з красунями вернулися на братове весілля… А через місяць поженилися й вони.
Тепер усі троє щасливо живуть.