Дика коза збудувала собі в лісі хатку і навела там собі діток. Коли виходила коза з дому пастись, так діткам наказувала, щоб вони нікому не одчиняли дверей. Пішла коза по лісу, напаслась досить, вернулась додому, підійшла до дверей і заспівала:
Діточки мої, козеняточка,
Одмикайтесь, одчиняйтесь;
Ваша матінка прийшла,
Молочка вам принесла!
Козенята, почувши материн голосок, миттю кинулись до дверей і одчинились. Коза увійшла, нагодувала діток молоком і знов побігла пастись.
Вовк підслухав, як вона співала, тільки гаразд не второпав, як поза причитувала. Трохи згодом вовк підійшов до козинячої хатки і затяг пісню своїм невдалим вовчим голосом:
Козеняточка, мої хлоп’яточка,
Одсувайтесь, одчиняйтесь;
Ваша мати прийшла,
Молочка вам принесла!
Козенята пізнали, що не материн голос, і кажуть йому:
– Не одчиним, не матінчин голосок. У нашої матусі тоненький голосок!
Вовк одійшов од козинячої хатки, сів за кущами, посидів трохи, поміркував і знов пішов до козенят. Підійшов до дверей і затяг тонким голосом:
Козеняточка, мої діточки,
Одмикайтесь, одчиняйтесь;
Ваша мати прийшла,
Молочка вам принесла!
Козенята було сикнулись до дверей одчинять, а далі схаменулись, розшолопали, що він не так причитує і голос нерівний, трохи товщий. Тоді вони одмовили йому так:
– Не одчиним, не матінчин голосок. У нашої матінки голосок тонший, і вона не так співа.
Вовк з досадою пішов од хатки. Одійшов геть за кущі неподалеко од козенят і сів там піджидать, поки прийде коза, щоб підслухать, як вона буде співать, і щоб собі перейнять її голос і причот.
Незабаром прийшла коза і заспівала:
Козеняточка, мої діточки,
Одмикайтесь, одчиняйтесь;
Ваша матінка прийшла,
Молочка вам принесла!
Козенята пізнали свою матінку, одчинили їй і похвалились, що до них хтось приходив і хотів обманить їх. Коза нагодувала діток і наказала їм, щоб вони нікому не одчиняли, а щоб вони не помилились, розказала їм, як вона буде причитувать надалі. Коза переночувала дома, а на ранок чуть зоря подалась пастись. Вовк, дождавшись ранку, став думать, як би ж його умудриться, щоб голос свій підвести під козинячий, а далі почав пробувать свій голос. Завив раз – дуже товсто; завив другий раз – теж не підходе під козинячий голос. Він затяг третій раз самим тоншим голосом, а все ж таки під козинячий не підходив.
Бігла мимо лисиця. Почула вовче завивання і спинилась. Підійшла до його поближче і пита:
– Чого ти, вовче, виєш, чи ти дуже зголодав?
– Та се я, сестричко, пробую свій голос; надибав козинячу хатку та ніяк не доберусь до них, не одчиняють, кляті, дверей, пізнають по голосу, що не їх мати. Так я хочу підібрать ноту, щоб заспівать по-козинячи.
– Ні, вовче, так діло твоє не вигоре; коли хочеш посмакувать козинятинки, так попрохай мене, я тебе научу.
– Научи, спасибі тобі, я тобі оддячу.
– А що ж ти мені даси?
– Та як доберусь до козенят, так і тобі одного дам.
– Ні, так я не згодна: коли там діло буде, а я зараз їсти хочу; ти принеси мені гуску, тоді научу, як голос поправить.
Вовк погодився, побіг добувать гуску. Довгенько вовк никав понад річкою в, очереті, все підкрадавсь до гусей і вже надвечір піймав одну гуску. Миттю примчав до лисиці, оддав їй подарунок і каже:
– Ну, тепер, сестричко, научи, як поправить голос.
– А от що, вовче: іди ти до коваля і попрохай його, щоб він тобі насталив голос. Тоді тц будеш уміть співать по-козинячи.
– А де ж я буду того коваля шукать?
– А он там у край села кузня стоїть, туди і йди.
Вовк послухав лисиці, пішов до коваля. Підійшов до кузні і каже:
– Чоловіче, настали мені голос, щоб я міг співать по-козинячи.
– А що ж ти мені за це даси?
– Та я ж не знаю, що ти з мене возьмеш; грошей у звірів не бува, подарунок який-небудь принесу тобі.
– А от що, вовче, принеси ти мені пару гусей, тоді я насталю голос; тільки щоб гуси були живі.
Вовк помчавсь до річки і почав шастать по березі в очеретах. Забовтавсь бідняга по самі уші, а таки піймав пару гусей, взяв їх обох за крила і повів до коваля. Вовка оскома брала на гусей, хотілось самому їх поїсти, та треба було добиться свого… Приніс гусей до коваля і каже:
– Ну, чоловіче, подарок тобі уже приніс, скоріш стали мені голос.
– Добре, вовче, тепер можна взяться і за роботу. Ти, вовче, стань поближче до ковадла, висолоп подужче язик та заплющ очі, а я зараз налагодю, що треба.
Вовк підійшов до ковадла, висолопив язик, заплющив очі і стояв як укопаний. Коваль взяв мерщій самий більший молот та як торохнув вовка по лобі! Вій, бідняга, і не ворухнувсь. Коваль тоді зняв з вовка шкуру, одвіз на базар, продав за п’ять рублів, а гусей оставив собі на заріз. А козенята остались живі, здорові.