Давно-предавно в зеленій діброві виріс товстий і високий дуб.
Почав дуб з роками старіти й відсихати. Чоловік зрубав його і привіз до майстра.
Бондар поколов дуба і натесав клепок. Клепки одну до одної зв’язав обручами, приладив денце – і бочка готова. Кожний з перехожих, хто бодай одним оком глянув на ту бочку, казав: «Бочка добра!»
Але не доглянув її чоловік: клепки порозсихалися, обручі поіржавіли і порвалися. Розпалася бочка…
Рознесли діти обручі, які ще були цілі, ганяють їх по вулиці. Клепки валялися у ґазди по обійстю; а потому, як йому набридло шпортатися об клепки, зібрав їх на дровітню й пустив на вогонь. І більше про бочку не згадував ніхто – ніби її на білому світі ніколи не було.
Пригода означає:
Бочка – одна родина. Клепки – батько й мати, їхні діти. Обручі – родинність, що держить усіх разом.
Доки клепки мали добрі обручі – була добра бочка. Як обручі порвалися, тоді все пропало.
І в родині: доки її держить приязнь та братерство – живуть усі у злагоді. Коли зв’язки слабнуть, усі розходяться по світу – родина розпадається…