Десь в одному монастирі – от так як би в Лубнах або що – був собі чернець. І такий же то богомільний та пісниковий[1] чернець, тільки поклони б'є та богу молиться. Сказано: живий до Бога лізе! А товстий такий, як груба…
От раз у піст, на першім там тижні чи що, сидить він у себе в келійці, читає боже слово. От читає – та й забажалось йому скоромини…[2] Так заманулося, так – що пробі! А в піст, звісно, де ти в монастирі скоромини візьмеш? От він нудився-нудився, а далі й думає: «Може, од масниці що-небудь зосталося – пошукаю». Та й поліз у шафку. (А в них у кожного в келійці є шафка, там у них усього, чого душа забажає: і напитків, і наїдків.) Коли туди – аж там яйце. Він так зрадів, наче свяченої паски з'їв на Великдень! «Ну що ж? – думає,– як його сире яйце їсти?» А зварити ніде. Він і надумав: «Спечу на свічці!» Узяв вирвав з голови волосинку, перепоясав те яйце – давай пекти. Тільки що на свічку, а двері – рип: входить ігумен[3]… (А ігумен у них був чоловік дуже побожний.) Як побачив, що таке в піст чернець робить, то аж відскочив: своїм очам не вірить!
А далі:
– Калугирю,– каже,– що це ти робиш?
А той і не чує…
– Калугирю, Калугирю!..
Той глянув, аж ігумен…
– Що це ти робиш?
– Попутав,– каже,– отче ігумен, лукавий попутав!..
– Що ж ти це робиш, богоотступнику? – мовить ігумен.– Признавайся!..
– Яйце печу, святий отче, яйце… Він (чорт) мене підвів – бодай йому ні дна ні покришки – він показав, як і пекти…
А чорт з-за комина ріжки виткнув:
– Та брешеш,– каже,– я оце сам учусь в тебе, як його пекти!
– Ну-ну, мовчи, бісів сину,– каже чернець,– коли тебе не питають…
[1] Пісниковий – той, хто суворо дотримується посту. [2] Скоромина – м'ясна, молочна їжа, заборонена церковними правилами у пісні дні. [3] Ігумен – управитель чоловічого монастиря у православній церкві.